та усе ж таки рано чи пізно до цього багатства треба (або просто хочеться) додати ще щось. де брати програми та як їх встановлювати? ті користувачі пк, котрі "колись щось чули про linux", можуть розповідати страшні казки про складності компіляції програм з вихідних кодів у командному рядку --- звісно, кому захочеться таких складнощів, коли можна продовжувати тихенько користуватися краденими програмами для краденої операційної системи, де все вже таке знайоме...
насправді ж процес встановлення та вилучення програм в сучасних дистрибутивах linux досить простий --- можна сказати, що навіть простіший і --- це важливо! --- надійніший, ніж у windows.
! подальший текст розраховано на людей, що не знайомі або мало знайомі з linux, або й навіть з пк. досвіченим користувачам краще почитати щось інше --- або залишити якийсь цікавий коментар.два простих способи встановлення програм в linux: за допомогою інсталятора (так розповсюджуються досить багато ігор) або з інтернет-репозиторіїв. якраз другий спосіб і є найбільш простим і правильним. зрозуміло, що для цього потрібен доступ до інтернету, і дуже бажано, щоби він був швидкісним (не звичайний модем на телефонній лінії). поглянемо, як це робиться у suse linux.
найперше, потрібно вказати системі, де шукати й звідки брати необхідні нам програми --- тобто треба підключити інтернет-репозиторії. в попередніх версіях suse linux доводилося спершу самому шукати адресу репозиторію в тенетах (наприклад, на сайті opensuse.org), а тоді в конфігураторі yast додавати його в перелік джерел програмного забезпечення. у актуальній версії opensuse linux 10.3 все простіше: система вже сама має досить повний перелік репозиторіїв, і необхідно лише "включити" ті, котрі потрібні. задача на 1 хвилину. отже...
1. відкриваємо системне меню, на закладці комп'ютер шукаємо пункт адміністраторські параметри (yast) --- і запускаємо конфігуратор. для роботи конфігуратора необхідний адміністраторський (root) доступ --- тому на запит системи вводимо пароль адміністратора.
2. в конфігураторі, в розділі програмне забезпечення вибираємо пункт громадські сховища. у новому вікні відкриється перелік онлайн-репозиторіїв, які відомі системі.
3. вибираємо ті репозиторії, котрі вважаємо за необхідне включити: на скріншоті запропоновано шість репозиторіїв, які бажано включити в першу чергу, решту можна залишити "на потім", коли вони справді знадобляться. розставляємо галочки, клацаємо кнопку закінчити і... власне, все --- конфігуратор додасть обрані репозиторії до переліку активних.
щоб перевірити, які репозиторії будуть використовуватися для пошуку та завантаження програм, у головному вікні конфігуратора шукаємо пункт сховища програм --- відкриється вікно з активними репозиторіями. варто звернути увагу: для кожного репозиторію в списку в нижній частині вікна даються два параметри: увімкнено та автоматично освіжити.
увімкнено --- якщо цей параметр активний, відповідний репозиторій буде використовуватися для пошуку програмного забезпечення, якщо неактивний --- система пам'ятатиме адресу репозиторію, але ігноруватиме його, поки ми його не увімкнемо. навіщо це? припустімо, ми вичерпали ліміт інтернет-трафіка, і до кінця місяця не хочемо вивантажувати з тенет великих об'ємів данних --- тоді просто прибираємо галочки навпроти інтернет-репозиторіїв, залишивши лише dvd/cd.
автоматично освіжити --- якщо цей параметр активний, то щоразу запускаючи менеджер пакунків для пошуку, встановлення чи видалення програм, система заново переглядатиме списки програм у відповідному репозиторії, чи не з'явилися там якісь нові програми тощо. якщо ж параметр вимкнений --- система працюватиме з тим списком, який було завантажено раніше. оновлення списків може займати досить багато часу, тому варто відключати автоматичне оновлення і просто періодично освіжати списки вручну (кнопка освіжити тепер).
от і все, що треба знати про додавання репозиторіїв у opensuse linux. а про встановлення та вилучення програм --- за іншим разом.