у сусідньому блозі випадково натрапив на відеокліп: нічлава блюз + тартак, "не кажучи нікому". раніше не чув цієї пісні...пісня доступна для викачування з багатьох джерел: автори закликають слухачів не просто вільно завантажувати її з інтернету, але й активно розповсюджувати. кліп також доступний для викачування (наприклад, з сайту "5 каналу", файл 60 мб)-- і, власне, саме з нього варто почати.
а ось слова...
не кажучи нікомупосилання:
(братам по зброї та прийдешнім поколінням присвячується)
коли війна вривається у двері,
не захистять слова й печатки на папері.
потрібно йти, потрібно брати зброю
і право на життя відстояти в горнилі бою…
одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
і знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
знову за спинами визволителів
прийшли нові карателі та мучителі…
то що ж робити — сидіти склавши руки,
спокійно дивитися на вбивства та муки?
чи, взявши благословення в рідної мами,
почати боротьбу — з новими ворогами?
поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.
тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
і мама молиться — «хай поживе ще трошки»
вже так давно не бачить сина свого
і ще хоч раз побачити його живого…ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
караюсь, мучусь, але не каюсь!
якщо не я — то хто? зайве питання…
для нас це не проста війна — це визвольні змагання.
людей женуть на схід, немов худобу,
принижують, щоб знищити людську подобу…
і захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
у них одна надія — на повстанців…
поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.
пройдуть роки, земля загоїть рани,
залишаться в живих поодинокі ветерани…
а скільки тих, що не прийшли додому,
лежать в своїй землі в могилах невідомих…
поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
що в цій війні з чужими поки що програємо…
хай перемоги наші порівняно малі,
та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
тіла загинуть — житиме ідея…
а наші душі тут — в рідних просторах —
волинських лісах, карпатських горах…
поплач за мною мамо, коли я загину.
за свою землю, за україну
поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
що я вже ніколи не вернусь додому.
