психологія підлітка -- непроста річ. ну, приблизно настільки ж складна, як... програма мікрохвильової пічки. хто зна, що за процесор там всередині, робота яких підпрограм призводить до того, що мікровелька готує їжу? головне, що результат достатньо примітивний для того, щоби прилад можна було використовувати щодня, навіть не маючи наукового ступеня у якійсь там кібернетиці: натиснув кнопочку -- включив, почекав, після сигналу можна діставати і їсти.от так і з психологією підлітків =) перші закоханості, томління, сумніви... складні процеси! а результат -- примітивний. ну, з психологією хлопчиків я трохи знайомий на власному досвіді, а от як воно у дівчат?
та приблизно ось так:
ми так гарно спілкуємось :) але я, звичайно, розумію що йому потрібно. тож не просто так поговорити... йому треба більше. та й мені в принципі теж. але в моєму розумінні "більше" обмежується поцілунками (неважно якими), але тільки не для нього. хоча він покищо цього не показує... хм... складна ситуація... але зате мене втішає думка, що... в мене нарешті є хлопець!!!супер. фактично, останнє речення точно підсумовує всю складність душевних поривів та сумнівів: система тестує роботу базових інстинктів, основою яких є факт власності, поширення своєї влади на певний суб'єкт =) звісно, це лише один з кількох інстинктів, але їх не так багато.
як би складно ми себе не сприймали, в основі -- досить прості реакції. років до 20 тестування закінчується, і соціум отримує нового учасника.
p.s. цитату взяв з блогу віки, на який я випадково якось натрапив, і з того часу періодично переглядаю -- наче зазираю до акваріуму. цинічно? та хіба? а для чого ж тоді блоги, як не для реалізації свого бажання бути поміченим? і цей -- так само, тому дякую, що прочитали =)
p.p.s. зображення -- ілюстрація євгенії гапчинської до книжки "ліза та її сни".