часто кажу, що телевізор не дивлюся. насправді, звісно, це практично нереально (якщо тв фізично є в хаті, і знаходяться люди, котрі періодично його вмикають), але я практично не дивлюся тв навмисно, і вже точно не дивлюся регулярно. мабуть, років із п’ять.так от… з часом все більше усвідомлюю, що це певний вид залежності: не кажу, що аж надто шкідлива, проте… думаю, якби люди послідкували за собою, то багато з них виявили б у себе ознаки залежності, подібної, скажімо, до алкогольної. розум знає, що дивитися нема чого — але рука вже звичним жестом потяглася за пультом, і навіть свідома спроба контролювати себе найчастіше просто буде відкинута — організм вимагає своєї порції “швидкорозчинних емоцій” та пультоклацання =)
на всі ці роздуми навів мене один допис про тв у блозі безлімітні нотатки -- власне, тут я просто скопіював свій спонтанний коментар. і от мені цікаво: якщо у нас є вдома комп'ютер з доступом до тенет -- що ми знаходимо для себе в телевізорі? це питання.
насправді, я переконаний, відповідь проста: оті самі "швидкорозчинні емоції":
группа украинских журналистов не так давно провела эксперимент: целые сутки сидели перед телевизором, старательно фиксируя все, что происходило на экране. за эти 24 часа журналисты насчитали 202 убийства, 160 драк, 66 пьянок и 300 других «черных» новостей. и всего лишь 20 благородных поступков, 45 хороших новостей и 74 шутки. | читати далі
це цитата зі статті "телевизионная зависимость - психологическая проблема основной массы населения", яку варто переглянути кожному, і подумати, як боротися із залежністю.
(c) ілюстрацію запозичено з блогу s-11.