люблю львів.але любов ця — наче дзен: годі осмислити її (чому?), а надто передати її словами так, щоби інша людина осягнула і закохалася. львів треба бачити, вдихати. його треба пити, як філіжанку запашної, невловимо справжньої кави — повільно, ковточок за ковточком, за неспішною бесідою.
випити і поїхати — щоби за час зрозуміти, що це кохання. і повертатися знову і знову. осінь, кава, львів...
p.s. були у львові з милою цих вихідних. докладніше розповім трохи згодом, як розберу світлини, щоби було що показати.