щойно зрозумів, що найбільше дратує мене в інтернетрях. а точніше, у «сусідніх» блогах. епатаж. але не всякий — бо зустрічається епатаж так би мовити художній, стилевий, підпорядкований якійсь генеральній мистецькій чи авторській ідеї. і це цілком терпимо.як от у блозі леоніда каганова, зокрема у дописі про linux: епатаж не стає тут центральною ідеєю, а лише авторський інструмент.
вульгарний епатаж
я ж веду мову про епатаж вульгарний, епатаж «заради по..здєть», пробачте мені дівчатка. прикладів у тенетах безліч, бо сама ідея матюкнуться або скинуть штани посеред майдану, і тим привабити до себе увагу, як до зрілого, дорослого мужика — не нова, набагато старіша за інтернет і блогерство, і багатьма «серйозними пацанами» добре освоєна ще в курилці за рогом рідної школи, в компанії таких само пуцвіріньків та безгрудих, але дуже модних дівчат.але ж конкретний приклад потрібен, тож прошу: ось цей блог мене зачепив цього разу. зачепило не одразу, але проглянув дві-три сторінки, і просто огидно стало далі читати. а це ж ще не найгірший з блогів, далееееко не найгірший =)
реклама у стилі жж
ще більше за подібну вульгарщину дратує мене один прийомчик... найчастіше спостерігаю його в блогах на жж (live journal) — і зрозуміло, чому: серед усіх популярних у нас блогерських платформ жж найстарша, і має свою більш-менш усталену і дуже характерну спільноту. власне, це соціальна мережа, яка виникла ще до епохи «соціалок», а всередині цієї спільноти вгадується страшенна конкуренція за увагу читача, свого роду змагання за найдовші стрічки коментарів під кожним дописом.жж — це блоги, але чи щоденники? цирк, театр, естрада. тому й не дивно, що, як і на сучасній естраді (комєді клаб? наша раша? вєрка сердючка?), найбільше дивідендів приносить попса, епатаж і оте «по..здєть».
тож повернуся до того прийомчика. ось приклад з того ж таки блога:
і посилання на банальну рекламу часопису з дуже оригінальною назвою «боян». повторив тут без виправлень, як було: насолоджуйтеся оригінальністю рекламного ходу а ля жж.
хто ще хоче комісарського тіла?
гаразд, хочете ще один приклад, трохи ближчий до нас географічно? прошу, далеко ходити не доведеться: замаскований під праведне обурення допис, що генерує трафік з пошуковиків завдяки вдало вибраному заголовку.досить дотепно, сказав би я, коли б до подібного не вдавалася перша-ліпша бульварна газета чи гламурний часопис (avenue №3, листопад 2008, обкладинка: «в постели с кайли миноуг»). що ж поробиш: цицьки (гаразд, груди) завше приваблюють увагу чоловічої аудиторії, так само як золото і діамантові стрази завжди приваблюють увагу... сороки. капосна природа, ніц не вдієш.
я не злопамятний
як любила повторювать одна дуже хороша дівчина в наші інститутські часи, «я не злопамятний — але злий, і маю хорошу пам'ять». також далеко не оригінально, проте влучно.моя біда: я занадто персонально сприймаю епатаж і гру на «основному інстинкті», майже як образу чи зраду. найчастіше вже не можу себе змусити повернутися вдруге до такого блога. знаю, знаю — дитяча реакція. але я вже казав, що занадто дорослий, щоби встидатися бути дитиною.
привітулі!
p.s. я не ханжа, і по великому рахунку мені байдуже, хто як приваблює до себе увагу. зрештою, ми всі вчимося цього ще в дитинстві, і змінити себе згодом важко (імхо неможливо). але ж треба було про щось нетехнічне написати =)
p.p.s. ілюстрацію запозичено з flickr-альбому jey dellomes.