зла, дуже зла — себто сповнена сарказму і влучна — стаття про взуттєві бренди, що користуються популярністю в україні: обувной «развод» по-украински. не читайте, якщо маєте в гардеробі carlo pazolini, lobster, braska, tj collection і пишаєтеся ними =)
розбавимо копіпейст власною думкою... будь-який товар — це відповідь на попит. бренд — це продукт, призначений на продаж (маю на увазі весь комплекс ідей, інформації, стилю, що охоплено цим іноземним терміном).
і якщо знаходяться люди, котрі платять не за взуття, а за бренд — нам пропонуватимуть бренди. заходиш в магазин, бачиш на поличках такі собі набори: пара взуття (x грн) плюс бренд (y грн).
для мене, як людини, що 10 років працює в рекламі і маркетингу (нехай і не у взуттєвому бізнесі, гихи) — це нормально. але в той же час око звикло розділяти ті набори на дві частини, і найперше оцінювати товар. тому, мабуть, я не купую apple: не тому, що товар поганий, але дуже дорого хочуть за бренд, який для мене ніколи не був фетишем.
«злочин» — зовсім не в тім, що взуття виготовляється у китаї, під липецьком чи в житомирі... злочин у банальному браку креативності, культури, поваги до клієнта.
взуття? я виходжу в найближчий магазин без красивих неонових вивісок і дорогих брендів, але з приємними дівчатами-консультантами. там є пристойний вибір моделей не дуже відомих виробників. вибираю, що треба, і купую =) іноді, буває, попадається щось не дуже якісне... але набагато частіше я залишаюся вдоволений, і довго ношу приємне й недороге взуття.
p.s. зізнаюся, що одного разу довелося долучитися до процесу створення бренда «з історією» — правда, значно менш масштабного. деталі колись розповім.