маю трохи натхнення розповісти про мандрівку. отже, днями довелося побувать у лондоні. фактично лише один день, і той був майже повністю присвячений робочій конференції, тож міста я й не бачив, хіба що з вінка таксі дорогою з аеропорту та назад, чи коли їхали автобусом з готелю до місця проведення конференції, а тоді знову назад...про ті враження, що все ж таки залишилися зі мною, коротенько позвітую. уривками.
аеропорт. прибуваючи до гатвіка — та й будь-якого іншого великого аеропорту, я думаю — ще не зустрічаєшся зі справжніми його розмірами; адже як правило шлях від терміналу прибуття до виходу в місто доволі короткий. але навіть тут контраст із борисполем разючий. найперше, що впадає нам (я їздив з трьома колегами) у вічі — чималий магазин simply food (англ. просто їжа). дуже актуально після перельоту, навіть попри те, що в літаку українських міжнародних авіаліній нас погодували дещо краще, ніж на рейсах до москви (хто літав — зрозуміє).
таксі до міста. лівосторонній рух — це... шок. інакше не передаш цієї емоції. не-водієві, мабуть, байдуже: подивувався трохи і дивиться у вікно. я ж постійно був у стані легкого стресу: годі очей відірвати від дороги, і постійні сюрпризи. я б не ризикнув їхать до великобританії своєю автівкою чи тим більше орендувати там «правостороннє кермо». сама дорога — майже бездоганно рівненька, але смуги помітно вужчі за наші, їздити трохи складніше. ну, наша бориспільська траса не гірша, але... у самому лондоні якість покриття така сама, якщо не краща. жодної вибоїни я так і не відчув, навіть не побачив.
вулиці міста. майже нічого не бачив, тільки «двоповерховий лондон» (ряди більш-менш охайних будиночків зрослися між собою вздовж вулиці) і центр (вузенькі вулиці, затиснені між три-чотири-п'ятиповерховими будівлями переважно старої архітектури). все дуже охайне: розмітка на асфальті, написи «поглянь наліво» на пішоходних переходах там, де односторонній рух змушує англійців пильнувати незвичну сторону, вуличні знаки з підсвіткою, огорожки всюди... ну, європа, цивілізація, що сказати.
готель. ну, готель як готель, thistle marble arch в центрі. мабуть, чотири зірки, хоча нам довелося жити в тризіркових номерах. у львові свого часу мені довелося зупинятися у «відні» (щоправда, він малесенький порівняно з marble arch, але я про рівень і стан номеру, а не про сам готель), у берліні — в konigin luise... і всюди можна жити =) все-таки стандарти є стандарти.
расова та національна мішанина. в таксі, в готелі, в аеропорту, на стадіоні уемблі — велика кількість персоналу не європеїдної раси, а якщо «білі» — то явно різних національностей/типажів; для нас це незвично. одним негром чи китайцем вже нікого не здивуєш, але там вони кругом.
погода. гхм... прилетіли 16-го — було сухо. наступного дня поки їхали з готелю до стадіону уемблі — вперіщив дощ, доїхали — нема =/ пізніше, вже ввечері, всі гості конференції вечеряли у horticultural hall'і — ще злива. коли виходили до автобусів, вщухло, але поки їхали до готелю — знову полило, і то серйозно так! поки доїхали до готелю (30 хвилин) — трохи перестало... наступного ранку їхали в аеропорт — вже сухо і сонце шпарить. повний єралаш у них там з погодою, як не крути.
ще раз таксі. в аеропорт нас віз якийсь на вигляд індієць на мерседесі з «автоматом»... не знаю, чи то таксист нещодавно пересів на автомат, чи з машинкою було щось негаразд, але всю дорогу до гатвіка (година з гаком) машинку легенько, лечь відчутно посмикувало вперед-назад... легенько то легенько, але врешті-решт страшенно роздратувало нас усіх чотирьох: ще б трохи, і матюкнули б того індійця відбірним російським... витерпіли.
аеропорт і стодола. от на вильоті насправді можна оцінити масштаби. аеропорт величезний. після такого кілька сарайчиків і пустир за містом називати гордо центральним повітряним вокзалом країни (це я про бориспіль) — язик не повертається. термінал b? стодола, вибачайте.
обличчя. поки сидів у гатвіку, чекаючи рейса — придивлявся до людей. дійшов висновку, що іноземці переважно негарні. ну, чоловіки ще нехай, але жінки і дівчата переважно якісь некрасиві, а часто ще відверто великі (м'яко кажучи). обличчя може бути худе, як у в'язня концтабору — а стегна як у... ладно, самі фантазуйте. ну, думаю, хочу вже додому, там хоч обличчя рідні, гарні. прилетів, і що? найперше тебе зустрічає якийсь дуже «митного» (відгодованого) вигляду митнику кабінці, а згодом — якісь перекособочені, «не спотворені інтелектом» морди усіх отих таксистів... момент істини.
погода в києві. прилетіли — а тут сніг, добрих 15 хвилин машинку чистив, щоби виїхать з парковки у борисполі. а сніг йде, і то густий! дорога до києва і вулиці — можна на санях кататися, і за будь-якого перестроювання машинка, байдуже що передній привід, ковзає як корова на льоді. прилетіли по четвертій, виїхали десь о п'ятій — поки розвіз колег по домівках, пройшло дві з половиною години! і то в неділю, коли дороги ще порівняно вільні.ну, зате додому дістався хоч і пізно, але без пригод.
отака коротка мандрівка до лондона.