вчора ввечері переглянув «залюднений острів» («обитаемый остров», inhabited island, росія, 2008). коротко — фільм застереження. мені видається правильнішою назва "населений острів", тому так і називатиму фільм надалі. хіба слово «залюднений» взагалі уживане в українській мові?
феномен стругацьких
думаю, колись у майбутньому — не раніше, ніж помре останній фан із тих, хто буквально виріс на фантастиці братів стругацьких, — історики літератури зможуть ще раз спокійно і виважено переглянути творчість цього писменницького дуету, і розставити все по поличках, відділивши зерна від полови. справді достойні речі, такі як «пікнік на узбіччі», займуть своє місце на поличці класики проблемної фантастики. середньої якості роботи на кшалт «важко бути богом», «понеділок починається в суботу» (от зараз поллються коментарі?) підуть до скарбнички юнацького читання. ну, а решта... нажаль, отієї «решти», по-моєму, трохи більше, ніж погодиться визнати пересічний поціновувач стругацьких.
мені поталанило: я не виріс на стругацьких. так трапилося, що у свої 14-17 років я не «крутився» серед підлітків, котрі зачитувалися «країною багряних хмар» чи «шляхом на амальтею», тому закохано читав безмежно романтичні «на краю ойкумени» євремова і «та, що біжить по хвилях» гріна... зі стругацькими я познайомився значно, значно пізніше, і порівнював уже з такими шедеврами, як, скажімо, прочитаний в оригіналі «том о'бедлам» сілвербегра. тому міг, я так собі думаю, трохи більш виважено й об'єктивно (наскільки це взагалі можливо стосовно художніх творів) оцінювать. принаймні не переоцінювать.
зізнаюся, «населений острів» я не читав, і казати, що це погана книжка — не маю права. але фільм бондарчука змусив мене зацікавитися: наразі електронна версія старого, доцензурного тексту стругацьких вже чекає у списку на читання. позвітую.
до речі, роман був написаний ще в далекому 1969 році, а виданий у 1971-му, і то у виправленій радянською цензурою версії. у 1977 опуліковано англійський переклад (prisoners of power — заручники влади). лише у 1992 було видано відновлений, майже оригінальний варіант тексту. сам роман є лише першою частиною трилогії про максима камерера.
режисера на мило
про кіно, яке зняв федір бондарчук, я мало що хорошого маю сказать. на мою думку, в художньому плані це режисерське фіаско.переважна більшість акторів на «грають» кіно, а кривляються і беземоційними або фальшивими голосами читають текст. окремі актори грають цілком терпимо, зокрема сам бондарчук — але, нажаль, вони «погоди не роблять». порівняно з цим «нічна варта» бекмамбетова — це шедевр, просто шедевр акторської гри, мені аж захотілося переглянути знову.
окрема історія, може навіть «історія хвороби» — це василь стєпанов у головній ролі... повірте, хоч як би я зараз оцінив його актоський виступ у «населеному острові» — цього буде
третій такий неприємний момент — це бикуватий, типово вуличний (базар+сємкі) притиск у голосі, що час від часу проскакує в репліках максима, який за книгою/сценарієм якраз не мав би, та просто не міг опускатися до такого. але оскільки камерера озвучує не стєпанов — то й претензія не до нього.
тим часом підлітків порадує не лише світлий образ атлета стєпанова (зріст 192 см — це вам не просто так, це серйозна заявка на «ніку» та «золотого орла»), бо сценарист і режисер приготували ще кілька сюрпризів для дівчаток та хлопчиків пубертатного віку. місцями навіть мені сподобалося. але тссс, по-порядку.
романтика — велика сила
я вже писав, і то не раз, що романтична лінія — якщо не головний товар, так принаймні обов'язковий інгредієнт будь-якого касового кіно. коктейль «романтика для підлітків» має особливий рецепт: простота, доступність, цнотливість... і ще раз простота. оцю простоту (невже я повторююся?) найперше оцінюєш, споглядаючи історію розвитку відносин максима каммерера та ради гаал.отже, для дівчаток: цнотливий, але миттєвий! розвиток закоханості за ініціативою принца, в нашому випадку — привабливого білявого блондина (білявий — через колір волосся, блондин — через оту дурнувату посмішку в найменш підходящих сценах): випадковий погляд у кав'ярні — перша ж розмова вже з нотою еротизму — старий джокер (певно, вийшов на пенсію і оселився на саракші?) отримує на горіхи за неввічливе ставлення до дівчини — максим проводжає дівчину додому — дорогою безстрашно демонструє навички вуличного бою і свої біцепси — рада приводить максима додому, бо йому ж тре десь заночувать? (все це — один вечір) — пізніше прогулянки парком — палкий поцілунок на очах випадкових прохожих і так далі, повний набір.
все це підійде і для хлопчиків, але для міцнішої закваски тре додати ще трошечки еротизму — в позах, жестах, ракурсах... і ось тут режисер з оператором трохи передали куті меду (а може так треба було?), принаймні окремі сцени — байдуже що ніякого оголення в дитячому кіно не могло бути! — викликають дуже стійкі асоціації з творчістю ендрю блейка (а у нього таки є свій стиль, це вам не якесь там німецьке порно).
трохи позитиву
гаразд, тут я вже, схоже, перейшов до позитивних моментів «населеного острова». окремі ракурси ради гаал — це раз, але якщо серйозно, то головне приємне враження від фільму — це сатира.шо такоє, ти переглянув фільм і нічого такого там не побачив? тоді, певно, тобі ще нема 14 років, і замість читати блоги — марш вчить уроки!
для решти (тих, хто ще не встиг переглянуть фільм) повторю: сатира. заради цього варто переглянути кіно. 100% цього товару — робота братів стругацьких, сценаристові та режисерові залишалося тільки акуратно перенести її в кіно. і вони це зробили.
отут, панове, я був одверто здивований — тим, що фільм вийшов у росії. тому що хоч стругацькі й змальовували соціально-політичні декорації з радянських соцреалій, але... сьогодні вона не просто не втратила актуальності, а, як хороше вино, тільки зараз і набула свого повного смаку.
ну і що з того, що найперше у фільмі кидається у вічі дуже гостра фраза, яку наче взяли прямо з прес-конференції путєнга чи мєдвєда — про україну (а також білорусію, грузію, прибалтику тощо): мовляв, вони нас ненавидять, тому що раніше ми були однією державою і тра-ля-ля. але цю фразу вкладено у вуста персонажа, котрий (на цьому етапі в кіно) є сліпим фанатиком системи, і вміє розмовляти лише штампами з устава чи занять з політінформації.
зате далі спостерігаєш розвиток подій довкола «балістичних» веж, які насправді є не захисними спорудами, а ретрансляторами «хвиль віри» — і наче бачиш в кожному абзаці сценарію: «росія, росія, росія, росія».не вірите? то вперед, дивитися кіно! тільки заради цього я готовий переглянути фільм ще раз (сціпивши зуби, наче під час «сеансу»), і чекати продовження. центральна станція (останкінська телевежа?) має впасти!
резюме
загалом, «населений острів» — не найгірший в історії фільм, але варто зрозуміти, що його аудиторія — підлітки (найменш вимоглива аудиторія), і... і все. шкода тільки, що в рекламі про це «забули» згадати, за старою голівудською традицією =)персональний рейтинг: 2/5
чи дивитися? обов'язково — щоби було про що поговорити з дітьми.
рецензії
із великим задоволенням прочитав «правильний», зважений — і розчарований відгук про «населений острів» у блозі слава.in.ua (рос.), цікаво, що ще напише цінитель після запланованого перегляду (читайте вже опублікований огляд). побігом переглянув рецензії на imdb.com — цілком передбачувано, фільм переважно не хвалять, і не через те, що російський, а тому, що уникнули масового «ураження» стругацькіадою.хороший (тобто аргументований) відгук читаємо на сайті relax.ua: я знайшов і переглянув його вже по тому, як написав свій, а виявилося, що наче слово в слово переказував... (це я так себе похвалив? упс).
якщо хочеться почитать незаангажований, і все-одно позитивний звіт про це кіно — прямуємо до блогу шрайка, або шукаємо такі серед рецензій на imdb.com. а що таке заангажована позитивна рецензія (звісно, доказів не маю, але самі читайте текст), можна дізнатися ось тут.
p.s. ще трошки легкого позитиву? гаразд: офіційний сайт фільму зроблений на відмінно, раджу відвідати і отримати задоволення =)p.p.s. якщо ви хотіли тут прочитать про те, який бондарчук негідник, бо знищив стільки-то акрів унікального кримського ландшафту — не дождетесь. я переконаний, що це проблема не бондарчука як режисера, а української бюрократії, котра дозволила зйомки, або просто закрила очі.
p.p.p.s. ну гараз, раз ти дочитав аж до кінця, вибачусь за початок рецензії: фільм не