зізнаюся, мене дратує модерація коментарів у блогах. та чи лише мене? давайте, зізнавайтесь: воно дратує.проте я готовий її терпіти. розумію: по-перше, інколи (часто) без «чистки» коментарів ніяк. по-друге, кожен з авторів є (таки є, не встидайтеся) таким собі маленьким «наполеончиком» на своїй території, і це нормально.
втім, модерація буває різна. можна переглядати вже опубліковані коментарі, і видаляти ті, що прямо ображають чиюсь гідність — це називається пост-модерацією. а можна вести пре-модерацію — коли кожен коментар, перш ніж система його відобразить, має бути схвалений місцевим «наполеончиком».
цілком природньо, що пост-модерація дратує значно менше, ніж пре-модерація: вона не стає на шляху коментатора в той момент, коли він якраз «в темі», в обіймах відповідної емоції — нехай це буде потяг підтримати автора чи навпаки, потреба опонувати йому.
пре-модерація сприймається зовсім інакше. кожен з нас хоча б разочок у житті опинявся в такій приблизно ситуації: у запалі діалогу ти викладаєш свій черговий аргумент, аж раптом опонент замість відповідати по суті обриває нитку бесіди фразою на кшалт «я не почув, повтори» або «а ну зараз же зміни тон».
звісно, бувають окремі ситуації, коли така реакція цілком доречна, проте в розмові двох цивілізованих людей, котра не скотилася до банальної сварки — погодьтеся, це надто нагадує хамство.
так от, дописування у пре-модеровану стрічку коментарів нагадує розмову з людиною, котра кожну твою репліку грубо обриває.
приємно? ввічливо?
дещо виправляє ситуацію завчасне, помітне попередження: мовляв, шановні коментатори, ваш допис не буде опубліковано аж поки його не перегляне автор блогу. виправляє в тому сенсі, що (мені персонально) дозволяє вчасно відмовитися від коментування =)
p.s. у цьому дописі свідомо використано декілька маніпулятивних тактик, які я підгледів у блозі ярослава федорака: дякую йому за цікаву публікацію =)