маю ще трошки позитиву від поїздки до житомира, не можу не поділитися =)після відвідин охмадиту ми добряче зголодніли, тож поїхали через центр, виглядаючи якесь «апетитне» на вигляд місце, де б зупиниться й пообідать. в житомирі можна без проблем втрапити в макдональдз або potato house, але жоден з цих закладів нас не приваблював.
житомирський potato house на центральній площі — взагалі окрема історія, свого часу вечеряли там проїздом зі львова, і тоді в нас склалося враження, що місцева «позолочена» молодь обрала цей заклад собі за базу, і ввечері заклад перетворюється на якийсь мавп'ячий вольєр. в києві подібна аудиторія тусується-цілується в трохи дорожчих закладах, і в potato house можна доволі тихо, хоч і дорогувато як на забігайлівку, посидіти.
втім, мова не про це. як би там не було, ми навіть не дивилися в сторону забігайлівок. і правильно: на вулиці котовського випадково натрапили на корчму «чумацький шлях», оформлену в українському стилі, з подвір'ям і великою парковкою.
зали для курців і нормальних людей. причому той, де не курять --- оформлений дуже стильно, хоча і трохи занадто темний і тіснуватий, як на мій смак. втім, погода була справді чудова, і ми розташувалися надворі.
скажу зразу: нас з миленькою нагодували так, що заледве встали з-за столу. замовляли ми обережно, без фанатизму: узвар, по салатику з барвистими вкраїнськими назвами і український борщ --- тут пропонують не менше шести варіантів, в залежності від додаткових складників, як ото галушки, чорнослив, гриби, яблука (вперше таке чую!) тощо. втім, пам'ятаючи про невеличкі порції у більшості київських ресторанів, замовили ще по другій страві: миленька --- вареники, а я собі взяв деруни зі шкварками.
ми недооцінили житомирську гостинність.
салатами можна було наїстися, якщо одверто. борщ принесли у двох півлітрових (!) мисочках --- і то був справжній український борщ, свіжесенький, аж солодкий, із величезним куснем м'яса --- а в мене ще й з галушками.
ми почали вже сумніватися, чи подужаємо все замовлене... аж ось принесли другі страви. ні, люди добрі, я не зміг би змусити себе полишити такі деруни, навіть якби мусів луснути! величезні, смаковиті навіть на вигляд, вони плавали в маслі й зваблювали все українське в мені. а шкварки --- то були зовсім не шкварки, а справжнісінькі чималі шматки смаженого шпондеру.
і все це в останній день великого посту?! так! ням-ням, як добре, що я наскрізь атеїстична людина =)
отак ми пообідали в житомирі. таке безсовісне об'їдалово коштувало нам зовсім небагато за столичними мірками (десь 160 грн). я собі думаю, що колись посаджу в автівку батьків і повезу на борщ до житомира --- знаю, що батько оцінить таку житомирську кухню =)