суть: «ми» кожен крок перетворюємо на подвиг, звитягу. «вони» сповідують філософію одкровенності банального. і те, і інше — смішне, коли доведене до абсурду.спробую трохи докладніше.
навчання: головним чином мова про виші. в нас вивчають науку «аврально»: нема коли гаяти час на банальності! науку відкусюють прямо з окрайця, чималими шматками і заштовхують в себе (або в студентів) майже силоміць. хто не подужав — на все добре, а хто проковтнув — переходить на інший рівень зі ще більшими шматками. і так поки не здасться, не заспокоїться: тоді звитяжництво (і наука) закінчується — в «теплій» фірмочці якимось менеджером, у власному бізнесі, за кордоном викладачем у якомусь престижному виші, а то й сторожем на складі.
в них науку взагалі не вивчають, длубаючись у елементарних поняттях, подаючи банальні істини за справжні одкровення. длубаються там доволі довго, ретельно, з усвідомленням значущості процесу і свого тріумфу над тайнами природи. закінчуєтсья це працевлаштуванням за спеціальністю, яке було б неможливе без вищої освіти — неможливе не через брак знань, а просто згідно закону, який дозволяє роботодавцеві просто відкидати резюме претендентів без галочки «освіта за спеціальністю».
робота: мова переважно про середній та великий офіс. в нас влаштуватися на роботу можна (переважно так і відбувається) не за спеціальністю. часто — досвід? реальні досягнення — сам факт наявності або статусу диплому взагалі не має значення. але коли вже працюєш — мусиш швидко опанувати тонкощі своєї галузі й бути максимально універсальним, бо й тут хіба не кожна задача — новий подвиг, котрий вимагає від людини значно більше ерудиції, ніж просто робота в рамках будь-якої спеціальності.
в них? якщо отримав роботу в офісі — живеш як в бога за пазухою. все, практично все визначається законом, посадовою інструкцією чи якимось іншим папірцем. починаючи від переліку обов'язків, які — а як інакше їх визначити на папері?! — розбиті на кілька елементарних, банальних пунктів.
у них? та чому ж лише у них — сьогодні вже й у нас: усі тони нової науково-популярної літератури російською мовою — або перекладено, або понаписувано вже вітчизняними (точніше російськими) авторами, котрі навчилися писати «як у них»: швидко, багато, за гроші. особливість таких книжок: одну-дві банальних істини розмазано на триста сторінок, додано гучний заголовок для домогосподарок — і на прес!
власне, от і все. теж банально, а ще й суб'єктивно. але для чого ж іще блоги? =)