зараз в кабінеті лише двоє: я і ще один колега. він сидить навпроти, обличчя не видно за монітором. ще хвилини дві тому по лінивому клацанню мишки було зрозуміло: щось там робить, але зараз по диханню ясно: заснув.
це вже не вперше, тому сумнівів нема. минулого разу навіть захропів, і то добряче так, що може й у вітальні було чути =)
трохи заздрю: як би сильно я не хотів спати, особливо після хорошого обіду — не засну, не прихиливши голову. а він нівроку: сидить, «наче живий», і якби не дихання та затихла миша, зовні не помітно =)
p.s. о! щойно я скінчив писати — прокинувся і далі клацає.