нє счітаю нєобходімим

| україна

вчора їздив за молоком — ще минулого літа, орендуючи «дачу» під києвом, звикли купувати «справжнє» молочко від корівки. чи треба розказувать, як воно відрізняється на смак від того білого чорт-зна-чого з київських крамниць?

щоправда, справжнє молочко коштує грошей — і навіть не саме по собі, бо ті 6 грн/літр не є не те що зависокою ціною. це, як на мене, навіть непристойно низька ціна за справжнє живе молоко. але з’їздити за ним — то близько 65 км туди й назад, тобто ще близько 40 грн додатково. я купив 6 літрів — тож ціна вийшла близько 12,60 грн/літр, і це вже «хороша» ціна. втім, не жалкую.

але допис буде не про молоко. хазяйка, в котрої я його купував — євгенія пилипівна, — зовсім не відповідає типовому міському стереотипу «селючки»: освічена жінка, в минулому медик, зі своєю власною, виваженою думкою про зовсім різні сторони життя — такі, приміром, як зрада в шлюбі або результати президентських виборів… і от вчора якось мова зайшла про перспективи життя в україні. євгенія пилипівна зізналася мені, що від 1991-го року принципово — так, принципово! — не розмовляє російською мовою за будь-яких обставин.

…і просто, без телевізійного пафосу, розповіла, чому: у тому далекому 1991-му йшла вона до виборчої дільниці на всеукраїнський референдум, дорогою порівнялася з іншою жіночкою і, зрозуміло, розговорилася з нею (в селах це ж простіше, ніж в місті). ключове питання — «як будете голосувати». у відповідь отримала «за союз, конєчно же!» виявилося, що попутниця вже 30 років живе в україні, але не спілкується українською мовою, зовсім. здивувавшись, євгенія пилипівна спитала, невже ж за 30 років так і не вивчила жодного вкраїнського слова?

«нєт. нє счітаю нєобходімим» — була відповідь.

отут, за каконами жанру, мали б бути якісь висновки, особиста думка чи що… але їх не буде. я не знаю, що ще додати — і не знаю, чи треба. тому що в питанні мови населення україни, очевидно, ділиться на українців — яким не треба доводити, що мова = культура, і на тих, хто нє счітаєт нєобходімим взагалі дослухатися і пробувати прийняти логіку опонента.