на початку режисер чесно нас попередив, що ми дивитимемося екранізацію класичного твору вільяма сомерсета моема 1925 року. власне оригіналу я і не читав — тому зміг собі спокійно насолоджуватися неспішним перебігом подій, гарними східними краєвидами, трошки переживати разом із персонажами.
а от сама історія — розчарувала. я не даремно пригадав режисерське попередження: сюжет і справді класичний до банального. тобто інтриги в ньому жодної немає: щойно вибудувалася зав’язка, глядач починає заздалегідь — не вгадувати, ні… знати! — що буде далі та яким має бути фінал історії.
і не те щоби це було погано… фільмові це не шкодить, але все-таки розрахований він на конкретну аудиторію: на жінок. для них не є важливою інтрига, загадка, оригінальність сюжету чи персонажів — а набагато важливішою є якраз можливість неспішно всотувати прості, по суті, емоції.
особиста оцінка: 3/4
я готовий був би оцінити «вуаль» на 4/5, але… я оцінюю не цінність фільму як такого — а радше власне суб’єктивне задоволення ним. і за цим параметром ну ніяк не можу поставити це кіно в один ряд з емоційно повнішою «історією в брюгге», з блискучою акторською грою в «контакті», з легким коктейлем позитивних емоцій «хорошого року», глибоким психологічним катарсисом «громадянина кейна» тощо… тому — трієчка, задовільно.
p.s. як я вже зазначив, оригінального твору я не читав, а з дубляжа так і не зміг здогадатися: до чого там «розмальована вуаль»? в сюжеті жодних натяків на якісь вуалі я не помітив =/