хтось жалкуватиме: ах, як погано, що ми ще довго не побачимо торгових центрів «ікея» у києві, не придбаємо недорогих меблів (а хто бував у шведській «ікеї», скажімо — добре зрозуміє цю тугу). але… особисто я вітаю цей крок керівництва компанії, вітаю і підтримую — мо-лод-ці!
тому що коли вже говорити про бізнес із людським обличчям — незаформалізований, відкритий і чесний, бізнес із думкою про людей (тобто і клієнтів, і співробітників, і просто усіх громадян), — то треба залишати йому право на людські емоції, на принциповість та (часом) експресивні рішення.
тож… не корумпована україна перемогла закостенілу в своїх європейських псевдочеснотах «ікею» і вигнала нафіг з країни — ні, це принципова «ікея» закрила двері державі україна до свого цивілізованого світогляду, вигнала нах…й з європи.
і знаєте, що? туди їй і дорога, тій державі, в якій ми вимушені жити: я хотів би, щоби усі зарубіжні компанії повелися так само, навіть пожертвувавши частиною своїх інтересів і потенційних прибутків: деякі цінності мають бути дорожчими за гроші! можливо, хоч це спонукає нас, українців — або тих, хто тут залишиться після того, як країна перетвориться на російське сомалі — позбутися своєї політичної інертности.
скидається на те, що я мрію не про таку вже неможливу річ…