якось нечасто випадає нам з миленькою нагода переглянути якесь нове кіно… то часу бракує (дітки!), то сил (дітки!!) — але у ці вихідні ми таки спромоглися вночі на перегляд однієї картини, яка вже давно чекала своєї черги: «острів проклятих» (shutter island, 2010).
ті, хто дивився цей фільм, найімовірніше чекають, що я почну хвалити його з усіх сторін, яскравими фарбами змальовуючи захоплюючу атмосферність і непередбачуваний фінал… справді, фільм дуже хороший, якісний. але не всякий хороший фільм залишає по собі хороші враження. і оскільки я не кінокритик, а кіноглядач, і пишу головне про враження — тож і пишу переважно не про кіно як таке, а про власні враження.
«проклятий острів» — це й справді якісне, надзвичайно атмосферне, захоплююче кіно, і до фрагменту з убивством дітей (тобто практично до кінцівки) я дивився його з великим задоволенням. а от далі… достатньо буде сказати, мабуть, що невинну комедію (в порівнянні з «островом») «крамер проти крамера» я не зміг додивитися до кінця через те, що дивився на всю історію очима дитини.
щодо акторської гри… гхм, фактично, можна говорити про гру лише одного актора — ді капріо, бо решта (майже всі) — виконують роль декорацій; втім, це чудово гармонує з фабулою (пригадуємо «ігри розуму» — там, правда, дітей не топлять), а не псує картину.
персональна оцінка: 4/5
дивитися чи не дивитися? вирішуйте собі самі, послухавши захоплені відгуки знайомих та огляди в тенетах (приміром, від цінителя).