спостерігати за маленькими дітками (своїми) — це особливе задоволення. годі пробувати переказати навіть лише найцікавіші епізоди… сьогодні вранці прокинулася, поки я вмивався й одягався, насмокталася молочка — лежить, розкинувшись, дивиться на мене своїми блакитними, розумненькими оченятами, на личку легка посмішка — кайфує від легкого масажу ніжок, аж не можна відірватися й поїхать на роботу, хоч вже давно час виходити. маленьке чудо.
тим часом… нині — день виїзду. хвилююся страшенно, хоча наче все врахував і підготував… два дні поспіль ми з миленькою намагалися зібрати речі для мандрівки: одяг, гігієнічні засоби, косметика, техніка… все розкидано по кімнаті — а валіза порожня. нарешті вчора якось запакували — і тепер (воно ж сховане у валізі!) будемо мучитися класичною думкою про те, що саме забули. а забули ж обов’язково, правда? аби не документи чи гроші =)
колега з інститутських часів і хороший товарш поміг знайти місце для перепочинку в любліні, за що йому велика дяка.