15.07, 06:00 за києвом (1100 км)
від любліна до варшави дорога хорошої якості — але переважно незручна для проїзду, навіть вночі з малою кількістю попутного і зустрічного транспорту: по одній смузі в кожну сторону з рідкими «кишенями» для обгону, велика кількість населенних пунктів з обмеженням 50 км/год та ділянок з обмеженням 70 км/год, максимум — 90. зауважу, що усіх обмежень я дотримувався буквально (50 км/год — це 50, а не 50+20 за українською звичкою) — так радили друзі-шведи, і так пишуть порадники для мандрівників до європи. тим часом самі поляки чхати хотіли, як я зрозумів, на ці поради — і їздять переважно +20 км/год, як і ми в себе.
в такому темпі ми витратили години три чи й більше, щоби дістатися варшави. окружної тут немає, якоїсь швидкісної магістралі через усе місто для швидкого транзиту — теж, довелося поблукати вулицями нічного міста. поблукати буквально — навіть попри підказки навігатора, я умудрився один раз пропустити потрібний поворот, а потім ми вперлися в перекриту поліцією вулицю — аварія з перевернутою автівкою! єдина бачена за усю мандрівку, — тож зайві півгодинки покрутилися вулицями центральної варшави, змушуючи навігатор перебудовувати маршрут.
врешті-решт виїхали на шосе до гданська, але далеко ним ми не заїхали — я вже сильно «залипав», треба було десь спинитися і трошки перепочити, бажано навіть подрімати. з’їхав з траси на якійсь найближчій заправці, став на парковку, відкинув спинку назад і відключився. мабуть, десь на півгодинки, не більше. після того тут же заправився, доливши трохи більше 20 літрів європейського 95-го бензину. розрахуватися планував карткою, але термінал чомусь не працював, тож довелося домовлятися з поляком про оплату в євро. щоправда, не певен, що то був поляк — ймовірніше, жид, судячи з того, за яким курсом він перерахував мої 35 євро (по 3,50 злотих — при курсі 3,90—4,10, як я дізнався вже у гданську).
взагалі цей момент з валютою мене серйозно здивував: я поїхав до євроспілки, але в жодній країні маршруту — ані в польщі, ані у швеції, — євро не ходять. навіть на поромі в ресторані, барі, крамницях — приймають лише злоті та крони, але не євро.
отже, виїхавши знову на трасу, ми пошпарили на гданськ. «ми» — доволі умовне, бо майже увесь час від півдороги на люблін, через варшаву і аж до гданська дітки спали, та й миленька переважно дрімала. тож «шпарив» головне я =) траса від варшави до гданська виявилася значно зручніша, з двома смугами в одному напрямку і значно меншою кількістю обмежень. лише в одному місці, вже перед самим гданськом, поліцаї перекрили ділянку довжиною 5-10 км, змусивши об’їжджати через сусіднє містечко.
до гданська ми прибули десь о шостій ранку. навігатор проклав маршрут через усе місто аж до причалу polferries на півночі — і я не став ніде спинятися, вирішивши найперше розвідати місцевість, знайти офіс перевізника. дітки попрокидалися, і на найближчій заправці ми вмилися й поснідали — і поїхали гуляти в центр.
старий гданськ — туристичний центр міста, дуже гарний. дещо нагадав про львів. цікава архітектура, вулички з характерними назвами — як от пивна, мидлярська, злотників тощо. кав’ярні та ресторації щільно, одна за одною. в одному з таких ресторанів («cico») ми пообідали в італійському стилі — великими порціями макаронів з різними соусами і заправками, залишивши в закладі 85 злотих і ще 10 на чай.
увесь цей час я хвилювався за автівку, яку лишив на великій парковці в центрі під старим муром… залишаючи, уважно роздивлявся на усі сторони. паркомата чи паркувальника не помітив — але пересторога про те, що безкоштовних парковок у європейських містах не буває, не давала спокою. тим не менше машинка дочекалася нас, а я так і не заплатив нікому, виїжджаючи, здивований, з парковки.
до дочатку посадки ще було досить часу, тож ми ще покаталися містом і перекусили — вже власними припасами, бо ж треба було полегшувати багаж, — в гарненькому парку над ставком, за два кроки від вулиці янки купали. і рівно за дві години до заповітного часу відплиття знову були біля причалу — цього разу стали в чергу з автівок, які вже назбиралися. попри таки величеньку чергу, десь за півгодинки ми проїхали реєстрацію квитків — жодного паспортного контролю! — а ще за півгодинки очікування вже заїжджали рампою в нутро величезного плавучого готелю.
(далі буде)