отже, кінотиждень перший:
- все про мою матір (todo sobre mi madre, 1999, педро альмодовар)
- зомбі на ім’я шон (shaun of the dead, 2004, едгар райт)
- поїзд на юму (3:10 to yuma, 2007, джеймс менгольд)
- хлоя (chloe, 2009, етом егоян)
- затьмарення (scanner darkly, 2006, річард лінклейтер)
мене вразив прикрий факап київського imax’а, котрий пообіцяв показати режисерську версію «аватара», продав квитки… і менше як за тиждень до першого сеансу скасував показ:
цитата. мы не сможем показать вам режиссёрскую версию фильма «аватар», из-за того, что кинокомпания 20th century fox не предоставила нам фильмокопию.оптимісти можуть подивитися звичайний «аватар», інший фільм з поточного розкладу, або забрати гроші. а ми з миленькою збиралися ще раз переглянути «аватар»… тож я роздратувався — але миленька заспокоїла: мовляв, у кожного трапляються факапи =)
тепер про кіно.
все про мою матір
фільм має претендувати на філософію, глибоку життєву рефлексію… вже саме ім’я режисера викликає емоційний трепет в «дєвушек із висшева общєства» — щоправда, половина з них не напишуть його правильно, бо знають лише на слух: альмадовр =)
по суті — скорочений до стандартного півторагодинного хронометражу мексіканський серіал: жінки сильні й жінки слабкі, втрачені діти, сльози, соплі. плюс «фірмовий» іспанський стиль. дехто з акторів грає сильно, а дехто просто кривляється. а ніжна любов «культових режисерів» до сексменшин мене узагалі почала дратувати чогось.
особиста оцінка: 3/5
резюме одним рядком: жіноче плаксиво-розважальне кіно.
зомбі на ім’я шон
українська назва — шедевр перекладу… до чого тут «зомбі на ім’я шон»? вони хоч бачили фільм? чи інших ідей перекладу алюзії на «dawn of the dead» не знайшлося? навіть «шон мерців» — і то було би краще: хоч якась спроба покаламбурити…
про фільм. наскільки мені сподобалися «круті фараони» — настільки ж розчарував «шон». той самий режисер, практично та ж команда головних акторів, той самий стиль і гумор… але не пішло. можливо, тому, що «круті фараони» мають свій самодостатній сценарій з інтригою — а в шона окрім купи алюзій на зомбі-хорори (яких я ніколи не любив), іншої ідеї немає, сюжет нецікавий. хоча початок фільму обіцяв так багато…
особиста оцінка: 2/4
одним рядком: комедія для поціновувачів зомбі-хорору.
поїзд на юму
що буде, якщо схрестити класну операторську роботу на рівні арт-хаусу, сценарій спагетті-вестерна, музику до романтичної драми та двох акторів, один з яких подобається дівчаткам (рассел кроу), а другий — хлопчикам (крістіан бейл)? це новий рецепт, за яким тепер готуватимуть універсальні «ковбойські» коктейлі для будь-якої аудиторії… уявіть собі на мить рекламу: папіроси мальборо за новою рецептурою — можна курити чоловікам, вагітним жінкам і навіть дітям!
от такі приблизно враження від нової екранізації «поїзда на юму» — добротне розважельне голівудське кіно, гарантовано сподобається всім. але… я сідав дивитися фільм з дуже високими очікуваннями — тож трішечки розчарувався отією розрахованою, конвейєрною «універсальністю». …і пригадав нестандартного «мерця», який зовсім не був розрахований на касовий успіх. тепер хочу подивитися «поїзд на юму» 1957 року.
особиста оцінка: 3/5
одним рядком: вестерн по-новому і для всіх.
хлоя
важко написати про цей фільм щось цікаве так, щоби не видати всю — досить просту, насправді — сюжетну інтригу. жанр можна визначити як еротично-емоційний трилер — тільки треба розуміти, що трилер — це не хорор, бо в наших теренах ці поняття пополутано…
головне, що «доставляє» у фільмі — це, мабуть, яскрава гра акторського дуету джуліан мур та аманди сейфрід. загалом «любить, не любить» — фільм приблизно в тій же темі, запам’ятався мені більш яскравим, але «хлоя» дещо інша, повільніша, еротичніша… і слабша сценарієм.
особиста оцінка: 3/5
одним рядком: хороший фільм на любителя жанру
затьмарення
найбільш неоднозначне кіно цього кінотижня… по-перше екранізація повісті «a scanner darkly» відомого американського фантаста філіпа діка… причому на порядок цікавіша, ніж недолуга халтура «той, що біжить по лезу» за іншим його культовим твором. по-друге, оригінальна візуалізація з використанням ротоскопії та постерізації — результат просто заворожує, часом більше нагадує анімацію, і додає ноту сюрреалізму. по-третє, сюжет… який не є основою картини: він зв’язує докупи фрагменти оповіді в дещо аморфну картину, ламану, наче свідомість наркомана…
нарешті, діалоги — часом глибокі, а часом кумедні (якість котрих майже неможливо оцінити в українському дубляжі, нажаль) — та неперевершена гра двох акторів, які навіть в таких мультяшних персонажів зуміли наділити яскравими особистостями. ні, мова не про кіану рівза — він якраз всюди однаковий, — а про дауні молодшого та рорі кокрейна… браво!
особиста оцінка: 4/5
одним рядком: непересічне видовище для тих, хто не чекає вибухів та сюжетних вивихів
ну от, на сьогодні все — до наступного кінотижня.