- радіохвиля (frequency, 2000, грегорі хобліт)
- звичайні підозрювані (the usual suspects, 1995, браян сінґер)
- вальгалла (valhalla rising, 2009, ніколас віндінґ рефн)
радіохвиля
перший раз це кіно я дивився років п’ять тому, і отримав велике і просте «попсове» задоволення. жанр фільму — детективний трилер з елементами фантастики, котрі, втім, слугують виключно «технологічним каркасом» для вибудови інтриги, а зовсім не є центральною ідеєю. розповідати про сюжет, навіть побігом — було би злочином проти тих, хто ще не дивився.
тому просто скажу — фільм хоч і одноразовий, але цілком вартий своєї оцінки на imdb, події розвиваються поступово і майже непомітно накопичують достатню напругу для фінального катарсису: якщо не чекати чогось надзвичайного, можна отримати свою порцію задоволення.
особиста оцінка: 3/5
звичайні підозрювані
ого! — подумав я, натрапивши на анотацію: оцінка 8,7 вивела цю стрічку в кращі 25 фільмів усіх часів та народів за версією imdb… поруч — «список шиндлера», «політ над гніздом зозулі», «сім самураїв». мушу переглянути, думаю я собі!
мабуть, я забагато очікував, і мені варто було вчасно згадати, що в тому ж top 25 є також і «чорний лицар» з «індіаною джонсом» — леле, особливості попсової культури. ні, «звичайні підозрювані» — фільм загалом непоганий. навіть хороший. але оцінка 8,7 мусила б говорити не просто про якість — а про певну глибину…
…котрої тут нема. «звичайні підозрювані» — це закручена бандитська інтрига у стилі «афери», але повільніша, менш динамічна і навіть з певною претензією на психологію… нажаль, лише з претензією, як на мене. втім, для одного перегляду — фільм все-таки цілком пристойний.
особиста оцінка: 3/5
вальгалла
зізнаюся: я не зрозумів цього кіно. одне мені зрозуміло — як не крути, а це артхаус, тож мені можна пробачити. себто, артхаус — його ж зовсім не для того знімають і показують, щоби було зрозуміло, правда? якраз навпаки: що менше логіки, що страшніший вираз спантеличеного подиву лягає на обличчя глядача в процесі перегляду — то крутіше кіно, значить, вдалося режисерові.
в цім плані у «вальгали» все ок: круте кіно, без сумніву. приблизно як український «мамай» — якого я наполегливо рекомендую переглянути кожному, хто вподобав собі «вальгалу». щодо мене… миленька відкрила мені очі на деякі авторські метафори в цьому кіно, і я високо оцінив би власне візуальну складову, особливо першу і другу частини… цей своєрідний північний дзен… але чи отримав я насолоду від перегляду? ні.
особиста оцінка: 2/5
ну от, наразі все. до наступного, третього кінотижня.