бринь бандура, та й замовкне... чом же не заграє?
стоїть старець під віконцем, — чом же не співає?
стоїть старець під віконцем, — чом же не співає?
не так давно минула річниця незалежності україни… минула загалом непомітно, що цілком зрозуміло, враховуючи ситуацію зі ставленням до українського в керівній партії. але одна річ мене здивувала — кількість патріотичних дописів російською мовою.чи здивувала приємно, спитаєте? ні. виключно неприємно.
цитата. серед моїх російськомовних знайомих багато людей які щиро переймаються долею україни. але ставлення до української у цих людей — як до анахронізму (читати все)український російськомовний патріотизм викликає в мене зовсім не гордість, не замилування — а лише огиду. радісна про-українськість цих людей — як вибухове розмноження ракових клітин в приреченому організмі. кінець один — смерть нації.
ну, в принципі, і яка різниця? все-одно процес звуження мовного простору — об’єктивна реальність. екстраполюючи в нескінченність, можна вірити в те, що залишитися має лише одна… вже зараз англійська є державною в 53-х країнах світу, англійською розмовляє близько 18% населення світу. водночас близько 520 мов (8%) є на межі відмирання.
то чи є сенс триматися за українську? логіка підказує — немає жодного сенсу.
поховали ми з дідами слово, нашу силу;
густо, густо засадили рутою могилу…
густо, густо засадили рутою могилу…
p.s. цитата — з блога андрія івахненка (ivanko), він часто радує хорошими дописами. живучи в донецькій області, андрій пише українською. варто читати, і нехай не лякає його фіолетове оформлення — щоденник не для дівчаток-підлітків.