цитата. інтуітівно відчуваю, що доступ до будь-якої інформації має бути вільний (якщо ця інформація вже доступна; пардон, але тавтологія тут вимушена): навіть до дитячої порнографії чи планів ядерної бомби... бо межу між "забороною доступу до потенційно небезпечної чи неетичної інформації" та "тотальним контролем інформаційного простору" можна провести лише умовно — "десь посередині". варто лише мовчазно погодитися на маленьке обмеження — і післязавтра неможливо буде прочитати і слова правди, ніде (звідси)і, до речі, щодо дитячої порнографії: протягом кількох місяців минулого року goolge analytics звітував, що хтось вперто, день за днем приходив до мого онлайнового щоденника з пошуковиків за запитом «дитяча порнографія». одна і та ж текстовка, стабільно по одному заходу на день, кілька спроб на тиждень.
такий пошуковий ритуал не характерний для тенет… подумалося, що то, певно, якийсь співробітник «органів» намагався таким от чином набити статистику для чергового квартального звіту, або навіть шукав, кому пришити справу за дуже актуальною на той час статтею… знову-таки, для красивої звітності. пам’ятаю, ще посміювався у вуса: мовляв, от же ж бельбаси — замість боротися зі справжніми злочинцями, вони мишку по екрану ганяють.
але почитайте згаданий на початку допису коментар з посиланням на wikileaks (перекладу уривок):
цитата. громадськість, дурять жадібні політикани, не здатні зробити бодай щось із дитячою порнографією окрім як використати її як привід для виправдання тотального стеження (звідси)все лежить на поверхні. можна навіть прослідкувати послідовність.
наприкінці 2008 року активізувалися святенники, організовані в різного роду структури; одна з гучних справ і взірець маразматичної маячні — заборона доступу до інформації про альбом virgin killer у великобританії через зображення на обкладинці (див. ілюстрацію). практично водночас — і це мало навести на певні підозри — активізувалися вітчизняні маразматики, широкого розголосу набула справа про infostore (хто ще пам’ятає? позабували… коротка пам’ять в користувачів twitter’ів). втім, запалу наших порнографів вистачило лише приблизно до літа 2009 року — далі справу покинули на поодиноких (я так гадаю) службовців, котрі взялися копирсатися в українських інтернетиках в пошуках свіженьких справ.
держава наразі не здатна ефективно виконувати бодай якісь цивілізовані функції, а вже боротьба з порнографіями — узагалі поза колом безпосередніх інтересів держиморд! тож, якщо врахувати цю лему… кому і навіщо раптом знадобилося півроку розмахувати світловим мечем і боротися з вітряками? без мети, без стратегії — і, очевидно, без результатів. окрім, мабуть, красивих презентацій у powerpoint’і про титанічні зусилля та грандіозні результати.
висновок для себе маю такий: ніякої боротьби з дитячою порнографією в україні не ведеться, і розумній людині це ясно й без будь-яких натяків. держава відпрацювала зовнішнє замовлення.
чиє? і яка його мета?