не можу я дописувати в блог з дому, відпустки чи відрядження — думки зайняті іншим. лише в конторі накопичується необхідна критична маса «натхнення».
попередній тиждень пролежав удома з підвищеною температурою, сьогодні повернувся до роботи. тут
нічого не змінилося — роботи не менше, кава не смачніша… і від попереднього допису пройшло більше двох тижнів.
тимофійко добре відучився
в першому класі, має нарешті канікули — шкільні, музичні, футбольні. на знак завершення першого навчального року отримав у подарунок піеспішку (
psp), котрою марив останні місяці. навіть класичне
«у всіх в школі є!» звучало. і що? забавки вистачило на два тижні, тепер майже забута.
я теж потримав у руках ту піеспішку… — не міг гаджетоман зі стажем не поцікавитися, правда ж? екран не тактильний, керування геймпадом, і такий набір забавок, що мене майже одразу починають біси брати — відкладаю подалі. і ці люди забороняють дітям гратися на комп’ютері, в порівняно складні стратегії чи навіть
fps’и?
я вважаю, що будь-які ігрові приставки — це зло, не краще за телевізор. якби моя воля, вдома були б самі лише комп’ютери. зрештою повернулися
до minecraft’а =) треба-таки придбати, мабуть.
мільчуня виросла і вже розмовляє осмисленими фразами. найсмішніше слово у її словнику —
попотя (компот), тож воно й слугує зараз їй новим прізвиськом =) окрім того в арсеналі з’явилися
не нада (не треба),
не дам,
дьодьома (ходімо), чітке
тіма (замість
мімі),
кіт апой (кіт леопольд),
нє папаті (не [хочу] купатися) і багато інших фраз.
…навчилася проситися на горщик, і в нас тепер немає потреби купувати памперси (нарешті!) — хоча, звісно, успішність процесу ще не стовідсоткова =)
тим часом я винайшов собі простий спосіб боротися
з депресивним розчаруванням результатами власних фотопотуг: виявляється, буває достатньо просто переглянути чужі фотозвіти з мандрівок. навіть відзняті більш потужними камерами, ніж мій скромний
olympus e-400 з комплектним об’єктивом. тож вирішив, що я ще нівроку собі фотограф.
та й узагалі, час вже перерости це дитяче прагнення якогось міфічного ідеалу, — просто фотографувати на своє задоволення. і обов’язково друкувати хоча б деякі знимки час від часу.
