життя таки дивна штука! можна скільки завгодно намандруватися світами, надивитися заморських чудес і навдихатися чужоземних пахощів, наплаватися хвилями екзотичних пляжів… та врешті-решт ось ти сидиш знову вдома (або ще гірше — в конторі), і що лишається від тих мандрівок?
фотоальбом і
кілька фішок на мапі. і можна до самозабуття вдивлятися в пейзаж на фото — без жодної надії відчути знову себе там, в тій миті.
як не намагайся, а
живий смак має лише оцей момент життя. зараз.
оце якраз рік тому, 15-го червня, я планував
автомандрівку до швеції і
обмірковував маршрут через білорусію та латвію. як чудово, що в нас таки не склалося поїхати цим маршрутом, і ми
змушені були перетинати кордон з польщею та переправлятися поромом з гданська до нюнесхамна. чудово, тому що кордон — це, суб’єктивно, найскладніший етап мандрівки: значно краще перетнути його один раз, і нехай навіть зробити потім на сто, двісті чи навіть п’ятсот кілометрів більше трасою, аніж проходити процедуру прикордонної перевірки двічі чи тричі, а надто з двома дітками.
пам’ятаю, як ретельно я взявся
готувати автівку до переїзду:
зняв тонування бокових передніх вікон,
придбав нову гуму, аптечку й вогнегасник, переймався документами… коли ж
на переїзді в устилугу я побачив,
якими розбитими тарантасами їздять через кордон українські й польські «човники» — я зрозумів що, мабуть, переймався даремно. власне автомобіль українські прикордонники не дивилися, здається, зовсім, а поляки лише попрохали відкрити багажник і поставили стандартне питання щодо кількості алкоголю та цигарок.
щодо документів — я ризикнув і не оформлював
жодних додаткових документів на авто, поїхав з техпаспортом на іншу особу, в якому я був згаданий як такий, що
«має право керувати» — і жодних проблем. абсолютно несподівано для нас із миленькою проблема виникла через полишені вдома (в переліку необхідних документів цього не було!) свідоцтва про народження діточок (з собою мали копії). втім, все обійшлося добре, випустили.
в поїздці я вперше як слід випробував полярик hoya, якого
придбав за два тижні до виїзду, — а спробувавши фотографувати
небо,
воду та
веселку з фільтром, більше його не знімав з об’єктива. кажіть що хочете про зменшення світлосили та більшість сюжетів, коли фільтр не потрібен — мені простіше знімати з ним, ніж забути раз вдома і проклясти себе: вже заради самої можливості прилаштувати це скельце
варто було відмовитися від компактної камери.
цікаво, що окрім опублікованих на picasa світлин з цієї мандрівки, я ще й не розбирав фотографій як слід — всі портрети, зокрема, ще чекають. треба взятися до них найближчим часом.
p.s. одне з найнесподіваніших «шведських» вражень — такої кількости жовто-блакитних стягів над звичайними селами, як у швеції, ви не побачите ніде в україні.
