в кожного з них свої маленькі досягнення. тимошко навчився по-справжньому плавати: пірнати не боявся, бо ще немовлям ми, купаючи його у ванні, привчали затримувать дихання. з мільчунею ми вже так (чомусь) не чинили — тож вона не вміє пірнати й не любить бути під душем, і взагалі обережна з водою, але й вона переборола свій острах і з великим задоволенням купалася в морі. ну й миленька зрозуміла, що навіть на відпочинок треба їздити разом, зі мною =)
миленька розповідає багато кумедного про діток з поїздки. маленька попотя так всотала деякі слова з французької версії «пєпи кошон», що гуляючи на мілині, показувала рибок під водою й приказувала «риба кошон». а тимошко дуже сумував за татком і за домом, аж одного разу в ресторані готелю раптом процитував «пастку для котів»: «если кто-то еще предложит мне поехать за границу — возьму большой камень и каааак тресну его по башке!» =)
ще з життєвого. проводжаючи братика, його колеги по роботі подарували йому вишиванку — дуже гарну, з блакитним орнаментом, — що символічно, враховуючи братів від’їзд з україни. братик чомусь вирішив лишити вишиванку тут, тож вона залишилася мені — що, мабуть, теж символічно. принаймні для мене. але продовжую вивчати французьку й взявся готувати документи.
оновлення. вишиванка лишилася мені лише на зберігання — до першої можливости відіслати поштою до канади =) що, на моє задоволення, нівелює якусь не надто веселу асоціацію прощання з україною навіки.