трьома словами: twitter не вартий читання… проте дуже зручний для зберігання коротких текстових повідомлень. сама ідея сервісу мікротекстів — цікава, і шкода, що з неї зробили те, що зробили.
втім, коли я це зрозумів, я почав отримувати кайф від твітера — тому що знайшов клієнтську програмку, котра на 100% відповідає цим особливостям. як на мене, це найкращий twitter-клієнт всіх часів…
hootbar (раніше twitterbar) — додаток до вогнелиса, який вміє публікувати в twitter текст з адресного рядка веб-оглядача, автоматично скорочуючи лінки. і все.
жодної потреби відкривати twitter узагалі: знайшов цікавий сайт? додав 100 символів коментаря до url’а прямо в рядку адреси, перевірив довжину, клацнув зелений бублик (див. скріншот) — і серфиш далі.
хтось спитає «а в чім сенс? якщо всі писатимуть і ніхто не читатиме…» — я навіть не чекатиму закінчення думки. це вебдваноль, хулє! не має взагалі ніякого значення увесь цей потік вторинної копіпасти і «оригінальних текстів», що від копіпасти відрізняються лише кількістю затраченого автором часу, але не якістю чи оригінальністю. ще раз: twitter, імхо, і не призначений для читання.
і що швидше він помре, то швидше цю ж ідею можна буде застосувати до якихось справді корисних сервісів. наприклад, як чудова заміна традиційним сервісам закладок — якби ж тільки ще пошук там нормально працював.
так от, до чого веду. не так давно знову вчинив дурню — зареєструвався в google+… хоча слово «зареєструвався» тут не пасує: google і так вже все про мене знав і мав напоготові заповнений профіль, мені лишалося тільки поставити галочку «згоден» =) і, в принципі, стрічка публікацій гуглоплюса має все, чого бракувало твітеру: коментарі, чудовий пошук, фільтрацію користувачів тощо.
єдине, чого мені особисто бракує — аналога hootbar для google+, простенького додатка firefox для миттєвої публікації мікротекстів.
дайож?!