минулої суботи вночі, близько пів на дванадцяту, після веселої розваги в боулінгу спинився на 15 хвилин на трикутному п’ятачку за бесарабським ринком з боку крутого узвозу, — розслаблено балакаємо з миленькою, чекаючи іншу пару, котра подалася до «біли». попри пізню годину повз нас проїздять автівки, пішоходи кудись поспішають, на тротуарах досить людно, проте сам цей п’ятачок, на якому припарковано з десяток автівок, — наче ізольований від вечірнього києва.
хвилин за 10 зауважую, що в темному ланосі (здається) попереду щось відбувається; за найближчою припаркованою автівкою мені видно лише передні вікна, і всередині двох юнаків. один з них наче бореться з кимось, мені невидимим, хто лежить на задньому сидінні — утримує за руки, тримає ноги, намагається буцім-то закрити рота тощо, — інший спостерігає цей процес з веселою експресією спільника і клацає цифровичком.
нескладно, мабуть, уявити мою емоційну реакцію в той момент, коли я зауважую там дівочу ніжку в чорній туфельці?
«розумна» половина всередині переконувала, що цього не може бути: це ж бо центр києва, повно людей довкола, та ще й он передні дверцята в ланоса наче відкриті, — мовляв, заспокойся і не зважай… але «емоційній» половині не сподобався аж надто серйозний вираз обличчя того молодика, що тримав ніжку.
отже, ця емоційна половина мене мусіла вискочити з автівки і постукати у вікно ланоса, щоби переконатися, що це зовсім не те, що я собі нафантазував.
побачивши розпашіле, але веселе обличчя дівчини та почувши її запевнення, що все гаразд, повернувся. миленька, мабуть, так і не зрозуміла, чого я вибігав з автівки. результат — невеличка доза адреналіну, і тверде переконання, що навіть в центрі києва згвалтування можливе: зі сторони обличчя дівчини не було видно, і я, мабуть, був не єдиним, хто побачив щось дивне в припаркованій автівці… але за 10 хвилин стоянки лише я підійшов і переконався, що все гаразд.
ну от, така не надто цікава історія. значно цікавіше було, коли роки три чи чотири тому, припаркувавшись у дворі свого дому й дістаючи покупки з багажника, ми з миленькою почули сильний глухий удар, і, миттю обернувшись, побачили людину, на газоні: чоловік чи то вистрибнув, чи випав десь із дев’ятого поверху і був вже мертвий. але то вже зовсім інша історія з інтимного.
оновлення. не знав, як проілюструвати цей допис… останнім часом намагаюся використовувати власноруч відзняте, — але тут нічого не знайшлося. нехай буде одна з картин зінаїди серебрякової, — можливо, когось зацікавить ім’я.