проте й кращого не підберу. моя батьківщина — це мамина колискова і батькові казки на сон, розпечена підкова на кувадлі в прадідовій кузні за рікою, футбол в траві за «склепом» (так називали за старою звичкою дерев’яну будку сільмагу), маленька кімната в київській комунальній квартирі, де виріс, і ті ненависні чорні мешти, в котрих я сам собі здавався гидким каченям, але мусив носити, бо іншого не було… багато всього.
всю свою батьківщину я носитиму зі собою, де б не опинився.
p.s. сьогодні відіслав документи до відня. не менше 7 місяців пройде, допоки їх візьмуться розглядати. потім (сподіваюся) інтерв’ю, ще один набір документів, медична комісія, віза…