повернулися до києва з мандрівки, тижневе занурення в атмосферу радянського криму пройшло успішно, але про це пізніше, а для початку — про дещо цікавеньке з мандрів.у п’ятницю, 29 червня ми поїхали подивитися на тарханкут. і найперше, що кинулося у вічі в оленівці й одразу прикуло до себе увагу — затонулий іржавий покруч в морі просто навпроти тарханкутсього маяка.
трішки пізніше ми вийшли на екскурсію моторним човном вздовж скелястого узбережжя мису тарханкут, і першим ділом обігнули цей уламок, слухаючи оповідку дяді віті, нашого колоритного «капітата» і екскурсовода…
отже, в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року сирійський сухогруз «ібрагім-якім» (ibrahim-y) під камбоджійським прапором з вантажем сталі на переході з миколаєва до туреччини втрапив у сильний шторм. дядя вітя розповідав, буцім капітан вирішив заховатися від потужного вітру до караджинської бухти — але то сумнівно: бухта досить мілководна і водночас відкрита для західного вітру та хвиль з відкритого моря… швидше за все бухта якраз і стала пасткою: молодому (29 років) капітанові не стало досвіду, а силовій машині — потужності, щоби вчасно розвернути 120-метровий сухогруз із п’ятьма з половиною тисячами тон сталі проти сильної хвилі й відійти у відкрите море.
в результаті судно отримало пробоїну в носовій частині та сіло на мілину.
можливо, рішення капітана йти в бухту було рятівним для екіпажу: п’ятнадцятеро моряків змогли неушкодженими дістатися берега в рятувальному ялику, за деякими свідченнями — вже за допомогою сил українського мнс. якби ж аварія трапилася північніше чи південніше, у значно глибшій воді навпроти знаменитих тарханкутських скель — хто зна, чи їм би так поталанило! пишуть також, буцім морячки після висадки були не дуже тверезі.пізніше, влітку 2011 року сталь з трюмів «ібрагіма-якіра» вдалося частково перевантажити на інше судно, турецький «мега сан» (mega sun), а сам пошкоджений сухогруз залишився в бухті… і наступної зими ще один потужний шторм розбив його навпіл, залишивши кормову частину на мілині навпроти маяка, як ще одне видовище мису тарханкут і нагадування про силу стихії.
тепер довкола затопленої корми розбитого сухогруза возять човнами екскурсії. я теж встиг трішки поклацати. щоправда, один з найбільш вдалих кадрів став для мене ще й чималим розчаруванням: якби лишень я взяв трішки правіше, спускаючи затвор!
але… оскільки я фотографував з моторного човна, що стрибав на чималій швидкості по хвилях — повторити кадр вже не було змоги.
ну от, кому казка — а мені бубликів в’язка. про інші враження від мандрівки розповім за іншим разом, тим часом дивіться нові світлини.
p.s. а хто пропустив коротку оповідку і невеличкий фотозвіт про радянську базу підводних човнів у балаклаві?