я знаю, що цей допис прочитають щонайбільше півсотні людей в пошуках «словника синонімів», півдесятка шукачів «українського порно в вишиванках», кілька пошукових роботів і, в кращому випадку, декілька читачів україномовних блогів за звичкою. майже без надії, але хотілося б, щоби його прочитали бодай декілька російськомовних патріотів україни.цим людям хочеться адресувати одну думку:
найкраще, що може зробити кожен патріот україни — розмовляти українською.
євромайдан, як і будь-який інший майдан в історії, рано чи пізно закінчиться. поразкою чи перемогою — не дуже важливо в стратегічній перспективі, тому що в політиці нема ані остаточних поразок, ані абсолютних перемог, і легендарний 2004-й мав би бути найсвіжішим тому підтвердженням. україна залишиться там, де вона є споконвіку — між байдужою європою і агресивною росією…
…і поки помірковану європу цікавить, за великим рахунком, лише власний економічний інтерес — росія через віки та різні державні устрої плекає свої імперські настрої, глибоко вкорінені навіть у свідомості мільйонів простих росіян.
ваша українська мова — це елемент державної безпеки. тому що кордон зі смугастими стовпчиками, вимуштруваними собаками та пропускними пунктами захищає від злодіїв економічних та кримінальних, але не від ідеологічного впливу північного сусіда.
ваша українська мова — це найкращий символ єдності й свободи, тому що жовто-блакитні стрічки можна зірвати, прапори можна вирвати з рук і спалити — але навіть у буцегарні мова як символ залишиться з вами.
ваша українська мова — це пароль і відгук, це найвищий прапор: чи багато ви бачили й чули прихильників діючої влади чи продажу україни до митного союзу, котрі б не ґаварілі па-русскі, не патякали б азіровським суржиком чи проффесорською затинанкою, а пестили б вухо львівською ґварою чи слобожанською говіркою?
навіть на майдані сьогодні переважна, — переважна! — кількість патріотів україни, прихильників свободи та незалежності розмовляють російською: це звичніше, це зручніше. я нікому не дорікаю; попри львівське коріння, живучи у києві, я й сам 25 років життя частіше розмовляв російською, аніж українською; практично всюди й завжди поза домом. тож я вас добре розумію.
але одного дня в мене народився син. і в цю мить я усвідомив, що скільки б він не вивчав українську в школі, скільки б не завчив напам’ять прислів’їв та віршів, скільки б не дивився у «кобзар» — все це не означатиме для нього ні-чо-го!, і він ніколи не буде насправді українцем, якщо я з ним розмовлятиму іноземною мовою, якщо я не підніму сам цей прапор, щоби і він бачив його, йшов за ним — аж поки виросте, стане на ноги і зможе самостійно вирішувати, наскільки важливі для нього свобода, самоповага і людська гідність, і якою мовою про них говорити.
відтоді я вдома розмовляю українською, і говорячи «вдома», я маю на увазі україну. я знаю, як непросто зробити зусилля і перевчитися… але водночас я знаю, як це просто. і переконаний, що
найкраще, що може зробити кожен патріот україни — розмовляти українською.
навіть якщо за національністю ти росіянин, але в паспорті сьогодні написано «громадянин україни». знаю, що знову знайдуться російськомовні патріоти (це найгірше… не провокатори на ставці, а патріоти україни?), котрі дорікатимуть мені за ідею «говориш не українською = не українець» і, можливо, наводитимуть бельгію чи канаду в приклад.
я лише знову відповім таким: ви нездалі, недалекоглядні патріоти, панове, тому що ваше уявлення про зручність та буцім економічний зиск (угу, і такі аргументи є) чи що там ще — шкідливе не лише для української нації, але й для української держави, а відтак — і для вас самих.
я глибоко переконаний також, що якби україна розмовляла українською — ані в майдані 2004-го, ані тим більше євромайдані 2013-го не було би потреби: так, навіть україномовний політик може спробувати продати країну не гірше російськомовного… але не продавати її вже 23 роки поспіль!