цитата | «Второе - мой паспорт с двумя головами орлов и большой надписью "Россия", не вызвал за два дня ни одной эмоции как у персонала отеля, так и у работников банка» (дмітрій чєкалкін, facebook).ви, певно, гадаєте, що я зараз залайкаю цю публікацію і розпливуся в добрій українській посмішці, задоволений тим враженням, яке справив львів?
цитата | «Третье - начиная общаться с местными, они все поголовно сначала говорят на местном украинском, который отличается от, например, киевского, очень сильно. Тем не менее, услышав русскую речь, люди охотно переходят на нее, без всяких проблем» (дмітрій чєкалкін, facebook)я розчарований, браття українці. розчарований наразі аж так, що хочеться називати всіх довкола виключно малоросами.
зрозумійте правильно: я не закликаю агресивно ставитися до туристів з росіянським паспортом чи повністю відмовитися від спілкування з ними. але…
…але мені дивно, що паспорт сусідньої держави, котра не просто веде приховану збройну війну проти україни, і неприховану — політичну, інформаційну і економічну, котра вже загарбала частину нашої країни і не збирається повертати, котра надає зброю, навчає терористів і оплачує службу «добровольців» у терористичних військах на нашій території — так от, мені дивно, що паспорт цієї держави не викликає хоча би насторожених поглядів.
мені також дуже дивно, що галичина — моя батьківщина, котру я вважав одним з осередь збереження української культури, свободолюства, а надто — свідомости, — що галичина з легко і з посмішками переходить на мову окупанта.
мені боляче і прикро, що росіянин — нехай навіть він буде тричі нашим союзником сьогодні — може от так радісно звітувати на весь інтернет про українську поступливість і нашу здатність закривати очі на війну, коли це нам зручно/вигідно.
я, можливо, надміру емоційно це сприймаю. але мені соромно.