тож зроблю те, на що забракло часу вчора, а тим більше позавчора — розпочну такий собі «щоденник в щоденнику» суто про свій досвід адаптації в канаді. по назву далеко не ходитиму: нехай буде «щоденник емігранта»*.
такого чтива в тенетах багато, можна греблю гатити, — проте як пошукати українською, то вже й майже не матимеш, що почитати. маю прохання до тих, хто читатиме: питайте в коментарях про те, що вас цікавить, — це допоможе мені зробити з цих нотаток щось трохи корисніше, ніж просто записи і фотоальбом собі на згадку.
переліт
ми з миленькою вважаємо, що нам дуже пощастило з квитками: ми летіли британськими авіалініями (а отже з великим комфортом) чи не найкоротшим і найшвидшим маршрутом з києва до монреаля лише з однією пересадкою в лондоні, та ще й за відносно невеликі гроші.- рейс ba883 (з києва до лондона, airbus a320)
- рейс ba95 (з лондона до монреаля, boeing b787-8)
відлітали ми 15 вересня, о 14:25. в аеропорту були досить рано, приблизно об 11:30, але маючи дев'ять великих баулів, ровер і троє діток, ми мали чим себе зайняти, і ще мали півгодини на другий сніданок перед посадкою. добре пригадую, що навіть в аеропорту я не мав відчуття, що відлітаю остаточно з україни, ну от наче ми просто зібралися у відпустку.
перший переліт ми відбули досить легко: лише три години, зі смачним обідом від british airways. старший син весь політ читав, таке в нас нечасто трапляється. доця відразу знайшла собі подружку-однолітка і всю дорогу вони одне одного розважали — згодом виявилося, що її родина так само емігрує до квебека! найменший захоплено розглядав «маєнькі будиноцки» в ілюмінатор, аж поки ми не піднялися понад хмарами, а пообідавши, солоденько заснув і спав решту шляху.
пересадка в аеропорту хітроу виявилася дуже комфортна: в одному терміналі, тож не довелося довго мчати кудись поїздом (але 30 секунд таки покаталися), і часу було досить, аби перейти від одного гейту до іншого і випити кави в старбаксі, але й не так багато, щоби знудитися.
вісім годин другого перельоту минули швидше, ніж я сподівався, не в останню чергу завдяки мультимедійним системам в спинках крісел великого boeing'а. ми всі вперше летіли таким великим літаком, тож нам все було цікаво, а особливо можливість дивитися мультфільми, грати в ігри (матч в мережевий тетріс? запросто! ще би зрозуміти, за що там нараховують очки…), слухати музику чи аудіокнижки, або ж увімкнути собі інтерактивний віртуальний глобус зі схемою польоту та маршрутною інформацією. погодували нас так само смачно, хоч і лише один раз (чомусь я чекав, що на 8-годинних рейсах годують двічі). і хоч наш наймолодший пасажир трохи розкапризувався наприкінці польоту, але загалом переліт видався мені відносно легким.
мене попрохали в коментарях розповісти про меню британських авіаліній, тож ось дві світлини на класичну для мандрівників тему і меню.
- дуже смачні охолоджені канапки (2 шт.) на вибір: з курятиною/свининою або вегетаріанська з сиром, обидва варіанти з помірно гострим соусом;
- невеличка чашечка солодкого пудинга;
- пакет крекерів (2 пластинки);
- шоколадна цукерка (не пробував);
- кава чи чай.
- основна гаряча страва на вибір: куряче рагу з рисом або вегетаріанська лазанья;
- салат з капусти;
- булочка з пшеничного борошна і масло;
- чашечка шоколадного пудинга;
- стаканчик мінеральної води;
- кава чи чай;
- також пропонували вино в малесеньких пляшечках (не поглянув, яке са́ме).
лендінг
на цьому етапі вже стають в пригоді знання французької чи англійської: «офіцери» іміграційної служби в монреалі розмовляють обома мовами. я чомусь спілкувався тут англійською, тепер навіть трохи прикро.
після цього пішли шукати свій багаж, і знайшли дев'ять самотніх баулів на нерухомому конвейєрі — вони нас там чекали добру годину, мабуть. а ровер довелося пошукати: він їхав як негабаритний вантаж, тож ще в борисполі довелося його здавати до окремого «віконця», а у монреалі — шукати аналогічний пункт видачі аж в куточку багажної зали. нам знадобилися три візки для багажа.
в києві ми їхали до аеропорту бусиком, а проводжаючі — ще однією легковою автівкою. в монреалі нас зустрічали друзі трьома автомобілями, бо ми непокоїлися, щоби всі ті чималі баули кудись помістилися, і ще залишилося місце для п'ятьох пасажирів… але виявилося, що двох універсалів більш як вистачило!
врешті-решт ми дісталися помешкання друзів у лонгьої — в монреалі була вже майже одинадцята година вечора, а в києві шоста ранку. попри це, дорослі ще годину розмовляли, повкладавши дітей спати: ми не бачилися з друзями три роки.
далі буде щоденник емігранта: перший день:
- десинхроноз на 7 часових поясів;
- номери соціального страхування;
- перші враження від помешкань
- відкриття рахунку в банку
- канадський мобільний номер
* невелика ремарка від внутрішнього зануди: точніше було би «щоденник імігранта», бо мій процес еміграції, на мою думку, розпочався навіть не 30 вересня 2011 року, коли я відіслав документи до міністерства іміграції канади, а ще майже на рік раніше, коли ми з миленькою взялися вивчати французьку мову, а розповідатиму я про життя після переїзду, а не переповідатиму все від початку… але позаяк слово «іміграція» в українській мові майже не вживається поза своїм вузьким значенням, і для читачів з україни я так чи інак буду «емігрант»», а не «імігрант», — тож нехай буде так.