отже, 15 вересня збулася наша з миленькою мрія, на котру ми працювали п'ять років: ми «залендилися» у квебеку.
десинхроноз на 7 часових поясів
повкладавшись, чи то пак попадавши спати після перельоту, вранці ми дізналися, нарешті, що таке десинхроноз : трохи дивно, але організм, виявляється, не спить свої сім-дев'ять годин, а намагається дотримуватися київського часу.після довжелезного дня тривалістю двадцять чотири години я проспав лише чотири чи п'ять годин, прокинувшись досить рано за місцевим часом. півдня ходив живчиком, а о четвертій-п'ятій за монреалем почав позіхати. досвічені люди підказують, що попри бажання подрімати вдень, варто протриматися на ногах до вечора, аби швидше адаптуватися. о восьмій чи дев'ятій вечора очі злипаються. на щастя, о цій годині у вересні тут вже смеркає за вікном.
проте наступного дня, 17 вересня, я прокинувся взагалі посеред ночі, о пів на третю! довелося сідати на кухні й друкувати попередній допис до щоденника =) ввечері 17-го я знову пішов спати о дев'ятій вечора, не в змозі прочитати ані сторіночки з девіда гіммеля на сон, — зате сьогодні прокинувся вже о п'ятій: адаптуюся! вікіпедія підказує, що після перельоту семи часових поясів на захід людина повністю звикає до нового часу десь за сім днів.
до речі, подумалося таке: в києві я зазвичай прокидався о пів на сьому ранку, ввечері вкладався не раніше одинадцятої і обов'язково читав принаймні півгодини перед сном… але якби décalage horaire допоміг мені пересунути цей графік на годинку раніше, я був би дуже задоволений: завжди мріяв прокидатися раніше, але так, щоби не роздирати очі силою.
номери соціального страхування
номер соціального страхування — приблизний відповідник українського ідентифікаційного коду фізичної особи: дев'ять цифр на паперовій довідці. раніше видавали пластикові картки, але згодом відмовилися — певно тому, що це спонукає людей носити картку з собою, а це непотрібно: sin (social insurance number, або nas у квебеку: numéro d'assurance sociale) потрібен для влаштування на роботу, доступу до певних державних послуг та ще кількох досить специфічних і, м'яко кажучи, не щоденних бюрократичних процедур. тим часом нам принаймні у двох різних установах радили зберігати цей код в таємниці (тож я не публікуватиму, мабуть, свій у блозі, хаха). я, щиро кажучи, не пригадую, щоби в україні хтось дуже непокоївся за секретність свого іпн'у*, його ж наче збираються чи не в паспорті друкувати?
візит до офісу service canada настільки ж відрізняється від візиту до якоїсь держадміністрації в україні, як переліт із британськими авіалініями — від трансатлантичної подорожі на «мейфлавері»… ми під'їхали до акуратної одноповерхової споруди з відкритою парковкою. всередині — світлий і комфортний open space (із легкими двометровими стінками між робочими місцями), а не вузькі облуплені коридори. увійшовши, потрапляєш просто до робочого місця секретаря, чи як там зветься ця посада: привітна усміхнена молодиця запитує про мету візиту, реєструє та просить зачекати у спеціальній зоні зі зручними стільчиками та соціальною рекламою на величезному екрані. поки чекаємо, з інтересом спостерігаємо, як одні службовці час від часу гуляють з горнятками та спілкуються між собою, поки інші приймають відвідувачів у відкритих «кабінках». приємно і зручно те, що, на відміну від україни, тут нема очікування в нескінченних чергах: після невеличкої черги до секретаря ми собі розслаблено гомоніли в зоні очікування, аж поки по нас не вийшов симпатичний привітний дядечко і запросив до вільної кабінки.
власне сам процес оформлення простий: надаєш службовцю паспорти і дозволи на постійне проживання, — і чекаєш, поки надрукують папірці з номерами, п'ятихвилинна справа. в нашім, випадку, щоправда, так швидко не було через дві несподіванки:
- «офіцер» виявився балакучим, час від часу відсувався від роботи і гомонів з нами про те й про се: звідки ми, на кого навчалися, чи знайомі з книжками … тощо;
- двох з наших діток ще чомусь не виявилося в системі, тож нам доведеться знову завітати до service canada наступного тижня.
перші враження від помешкань: ікс з половиною
в процесі іміграції дуже важливо, на мою скромну думку, щоби на місці були хороші знайомі. тому що цілком природньо, що середньостатистичний новий імігрант, м'яко кажучи, трохи збентежений: довкола все нове, але поза банальною соціальною адаптацією є цілий перелік перших кроків, які обов'язково треба здійснити якомога скоріше, щоби облаштуватися. номери соціального страхування — то лише перший, чи не найпростіший з тих кроків. нам пощастило: наші друзі зустріли нас дуже тепло і буквально за руку водять всюди перші дні по ключових етапах.отже, пообідавши, ми одразу пішли подивитися два помешкання в найближчих будинках: 4½ та 5½.
у квебеку цікава система класифікації квартир: ікс з половиною. це позначає кількість приміщень у помешканні, включно з кухнею та вітальнею, при цьому санвузол вважається «половинкою». наприклад, квартира 4 з половиною — це кухня й вітальня, як правило не розділені (тому в інших провінціях, на відміну від квебека, їх вважають не двома окремими приміщеннями, а одним), дві спальні та санвузол.
ще кілька особливостей тутешнього ринку житла, з того, що я зауважив:
- вартість оренди квартир, що їх пропонують агенції нерухомості, включає, як правило, всі комунальні платежі;
- квартири найчастіше здаються невмебльовані, але часто з обладнаною кухнею;
- часто будинки мають підземні гаражі (за окрему доплату $40-60 на місяць);
- чимало будинків мають ще 15-метрові басейни на першому поверсі, відвідування безкоштовне для мешканців (себто включене в орендну плату);
- якщо в будинку є обладнана загальна кімната для прання, то встановлювати власну пралку в помешканні не дозволяється, та й щодо іншої великої побутової техніки є обмеження;
- квартиру від агенції, коли вона звільнилася після завершення контракту, не просто прибирають до наступної оренди, а роблять ремонт з фарбуванням стін, лакуванням стін, ремонтом сантехніки за потреби тощо;
- угоди про оренду укладають, як правило, на рік, з пріоритетним правом орендаря подовжити угоду.
обидві квартири, що ми переглянули цього дня, нам сподобалися: обидві в будинках з цікавими додатковими сервісами (гараж, басейн, пральна кімната), неподалік метро і місцевого торгівельного центру. далі порівняння стає цікавіше:
квартира 4½:
+ 10 поверх, гарний краєвид на річку;
+ друзі мешкають зовсім поруч, на сусідньому поверсі;
– немає посудомийки (ми звикли до цього в києві), і заборонено встановлювати;
~ тенісний корт в будинку (я до цього байдужий);
~ 10 хвилин пішки до метро;
~ вартість $1'019 на місяць (комунальні платежі включено).
квартира 5½:
~ шостий поверх (але вид з балкона зовсім не такий привабливий);
~ лише 5 хвилин пішки до друзів в гості;
+ додаткова, третя спальня! для нас це чималий плюс;
+ другий санвузол з душовою кабіною;
+ є посудомийка;
+ 5 хвилин пішки до метро, і є критий перехід (це важливо в сніжну зиму, а тут всі зими сніжні, не так, як в україні);
~ ціна $1'250 на місяць (комунальні платежі включено).
звісно, ціна трохи лякає в обох випадках, якщо порівнювати до україни, особливо враховуючи те, що поки бодай хтось із нас не влаштувався на роботу, ми не маємо жодного прибутку, і навіть державних соціальних виплат на діток ми ще не можемо отримати, поки не оформимо решту обов'язкових документів (зокрема медичне страхування, якщо не помиляюся). але як для канади — то не є дорого, насправді.
а з помешканням потрібно визначатися якомога швидше, тому що лише маючи постійну адресу (тобто угоду про агенду), можна влаштувати діток до школи: тут немає дурнуватої совєцької «прописки», але деякі державні сервіси прив'язані до адреси проживання.
в підсумку: поки що схиляємося до вибору на користь 5½, але ще намагатимемося знайти і переглянути альтернативні варіанти.
рахунок в банку і кредитні картки
в найближчому торгівельному центрі place longueuil є відділення банку rbc. ми були завчасу записані на прийом, тож о 15:00 на нас вже чекали. фахівець по роботі з клієнтами, привітна молодиця приділила нам стільки уваги, скільки було необхідно, щоби ми почувалися, наче й справді кололівський банк канади останній рік лише на наш візит і чекав: про життя та переїзд ненав'язливо розпитала, нашу французьку мову похвалила, в деталях про послуги банку та оптимальні варіанти розповіла, незрозумілі нюанси терпляче пояснила…і за якихось дві години приємних бесід французькою нам з миленькою:
- відкрили спільний поточний рахунок в канадських доларах;
- до цього рахунку замовили дебетні картки (прийдуть поштою за тиждень);
- відкрили додатково спільний рахунок в доларах сша, на який ми одразу поклали більшу частину привезених зі собою коштів (в україні я конвертував заощадження саме в американські долари), решту конвертували в канадські долари і поклали на поточний рахунок;
- додатково замовили дві кредитні картки з лімітом $2000, адже в канаді кредитна історія є бох!
канадський мобільний номер
нарешті остання корисна справа, яку ми встигли зробити першого дня в канаді — вийшовши з відділення банку і пройшовши може двадцять метрів, ми на стійці fido придбали за $40 на місяць плюс податки контракт на мобільний номер з безлімітними дзвінками по канаді та 2 гігабайтами даних.для оформлення угоди знадобився паспорт, взірець чека з інформацією про рахунок (для автоматичних розрахунків наприкінці місяця) і кільканадцять хвилин для оформлення угоди.
ми вирішили скористатися порадою друзів та обмежитися поки що одним номером з міркувань економії. згодом можна буде на той самий рахунок додати ще один номер на тих самих умовах, але вже за $35 на місяць.
ну от, власне, і все. хоч було ще не пізно — шоста година, — але для нас активна частина дня досить скооро завершилася вечерею з бокалом вина, бо очі вже злипалися через отой бісів десинхроноз.
далі буде щоденник емігранта: нарешті вікенд!
- соціальна допомога: «годівничка»
- olx по-канадськи — кіджіджі
- вибір автівки, перші оглядини
* для здійснення такої дрібниці, як переказ грошей на рахунок фізичної особи через онлайн-банкінг «аваль», потрібно знати іпн отримувача! ото й по всій секретності.