гаразд, підемо по-порядку.
1. «Дід шанувальник української мови, якою вільно володіє і користується нею в реальному житті, на роботі і в побуті. Ніякого геройства тут нема, просто так склалося життя».
далеко не всім так поталанило, ок оце дідові. декому довелося по тюрмах посидіти, по сибірах помандрувати, та й життям накласти за вільне володіння і послуговування українською в реальному житті. звісно, це майже ніколи саме так не формулювалося у присудах, але ми ж із вами розуміємо тепер, як воно було? навіть якщо кому поталанило народитися вже за пізнього совєцього союзу, перед самим розвалом — все-одно про вільне використання української «в реальному житті, на роботі і в побуті» не йшлося, бо в кращому випадку людина опинялася в культурній ізоляції, в гіршому — колектив її цькував, витискав на маргінес і життя набувало трагічних кольорів.
дід не може цього не знати, хіба що він ще ніякий не дід, а молодий шпанюк, що досяг свідомого віку вже після розвалу срср? в будь-якім випадку тут він просто заговорює зуби читачеві.
2а. «Водночас дід вільно володіє і російською мовою (теж так життя склалося) […]»
напевне, ніщо не дратує мене більше, ніж оце «так життя склалося» щодо зросійщення. цими трьома слівцями лицемірно прикрито майже чотириста років історії заборон друку книжок та освіти українською, потоптано могили розстріляних вертепів та бандуристів, викинуто на смітник понівечені долі українських митців та простих українців…
так склалося, діду, що або ваших пращурів — якщо ви таки українського походження, — упродовж століть зпримушували зректися рідної мови, або ж принаймні заховати її подалі та вивчити московитську, або ж, якщо у вас інше походження, їм дали можливість приїхати до україни і оселитися тут, отримати роботу, нажити дітей, не знаючи тутешньої мови, а ваша російська — закономірний результат цього процесу. оце і є справжній зміст вашого «так життя склалося», швидше за все.
2б. «…та НЕ вважає російськомовних українців ворогами України».
«ворог» — це абстракція, з котрою надто просто гратися і маніпулювати настроями читачів. власне, цим і користається тут дід, свідомо чи несвідомо. ось по вулиці їде автівка, а її водій — напідпитку. це ворог? та ні! він «просто» порушує закон, і це може призвести до трагедії. ось їде до школи хлопчина, в наплічнику книжки й зошити. він ворог? боже збав! але за 15 хвилин він, можливо, зайде до класу і продовжить цькувати дівчинку, котра спілкується українською, просто тому що в його батьків «так життя склалося», що його родина москвомовна.
звісно, злочин пана авакова, котрий ігнорує державну мову на посаді міністра, або касирки, котра так само ігнорує державну мову на роботі — не дадуть негайно результату, і це створює ілюзію, що не треба зважати, а краще замиритися з ними по-доброму. але, на жаль, результати їхніх злочинів у сумі на цілу націю, країну та історичну епоху дають значно трагічніші результати: голодомори, розстріли, цькування національної інтелігенції, зросійщення цілих поколінь, а згодом — нездатність держави боронити свої кордони.
тож чи вороги насправді люди, що продовжують ігнорувати потребу української держави у консолідації навколо державної мови? далі самі грайтеся словами, без мене.
2в. «Українці всі, хто вважає Україну своєю батьківщиною та відчуває свою причетність до її історичної долі. При цьому не має значення національність, колір шкіри, віросповідання чи мова переважного спілкування людини».
дуже зручно тулити на купу поняття громадянства та національності. і тим зручніше, що і саме поняття національності сьогодні вже дуже проблемне: ніхто з нас не є насправді «українцем» генетично, та й чи має значення у сучасному світі походження? з іншого боку ані українське громадянство, ані українське походження не є підтвердженням патріотизму, як ми мали змогу переконатися багато разів. ще й сам «патріотизм» буває різний!
от і вигадує кожен сам собі зручне визначення «українства», — і дід свирид собі вигадав якихось «українців», що сам чорт не впетрає, хто вони такі, і про яку україну мріють. пан медведчук, безумовно «вважає україну своєю батьківщиною» та стовідсотково «відчуває свою причетність до її історичної долі». так само як і валентина матвієнко. тільки от мені не по дорозі з ними, як і з багатьма громадянами україни, котрі мріють про україну без українців та української мови. не треба мати трьох вищих освіт, щоби розуміти: двомовність в україні є лише тимчасовий перехідний стан до повного зросійщення! тому мені не подорозі навіть з тими «українцями», котрі, як оце дід, готові до всрачки толерувати другу мову в усіх галузях життя, а в багатьох — фактично панівну!
3. «Розкол України за мовною ознакою – заповітна мрія Хуйла».
мрія хуйла, діду — об'єднання україни за мовною ознакою, а не розкол. але мова ця не українська. але мрію цю він не може зреалізувати сьогодні, тож робить ставку на москвомовність значної частини населення. це ж банально, ні?
4. «Примусове насадження мови ЗАВЖДИ має зворотній ефект. Хто не вірить – поцікавтеся результатами насильницької румунізації, мадяризації, полонізації. Примусити людей вивчити мову з-під палиці можна. Любити її – ні!».
мені байдуже, чи любите ви правила дорожнього руху, поки ви їх не порушуєте, діду.
так само мені байдуже, чи любить міністр чи посадовець, ба навіть простий касир у супермаркеті українську мову — допоки він послуговується нею під час виконання своїх службових обов'язків. в україні достатньо людей, котрі щиро люблять українську і розвиватимуть її, аби ж лише не йшлося про фактичне панування іншої, ворожої мови практично в усіх галузях нашого життя. задача реукраїнізації — не змусити когось полюбити українську, а примусити до виконання закону, а також убезпечити стратегічний захист віртуальних державних «кордонів» у культурній, комерційній, політичній та інших сферах. російською цього зробити неможливо: цей кордон зникає. хіба це не очевидно?
5а. «Справжній ефект мовна політика матиме лише тоді, коли українською мовою буде якомога більше високоякісних творів культури».
я вже чув і читав це стільки разів, що нудить. але ще більше нудить, коли цю дурню повторюють і розумні на перший погляд люди. високоякісних творів українскої культури є повно, повнісінько! але москвомовному «патріоту» то є до скаки! і поки той москвомовний «укра́інєц» не буде змушений — саме так, змушений! — не просто знати українську, аби отримати освіту й роботу в цій державі, але й послуговуватися нею там, де цього вимагає закон, а не плювати зверху на українця — доти майбутнє української україни, ба навіть її справжня незалежність від московщини залишатимються примарнимм, навіть через двадцять з гаком років після формального проголошення.
5б. «Тож інтелігенція по всьому Радянському Союзу полювала за тим журналом і повільно ворушачи губами читала. Читала українською!»
радо повірю, що то була українська інтелігенція, — виселена, вислана, або ж «вичавлена» з рідної землі необхідністю шукати роботу та визнання. але навіть якщо це була білоруська, таджикська, латиська інтелігенція — це ще доводить? нічого. часопис був, можливо, хороший — і де ті білоруси, таджики, латиші, що вивчили українську та побудували українську державу? та ніде. ото ж бо й воно.
6. «Дід людина маленька, від мене не дуже багато залежить. Але переважна більшість примірників першого тому “Історії України від діда Свирида” придбана читачами у східних та південних областях України […] А тепер прошу тих шановних дописувачів, які критикують діда за дане російською мовою інтерв’ю журналу “Фокус” розповісти нам, який внесок в популяризацію української мови і культури зробили вони. Персонально».
от нарешті вельмишановний автор історичних трактатів і опускається до справжнього рівня свого персонажа, малоосвіченого герчкосія з власним розумінням мудрості, вдаючись до типового аргументу «посилання на досягнення» (appeal to accomplishment), різновиду «апеляції до авторитету»: тепер дід автоматично має рацію в суперечці щодо методів реукраїнізації, тому що він написав книжку, а ми, смерди, — ні.
інший різновид цього аргументу: українець в еміграції не має права на власну думку щодо, зокрема, становища української мови в україні, вже мовчімо про якесь опонування авторові! такими закидами щедро посіяно в коментарях під дідосвиридовим креативом.
власне, суперечка тут і закінчується. люди із самоповагою і раніше не читали суржикомовних коміків, але хто зна, може хтось чекав саме цього його допису, щоби поставити хреста на персонажі?
справа ваша. поважайте себе.
до теми
- білінгвізм — загроза державному суверенітету україни (6 серпня 2014)
- наш ворог — не путін… (10 листопада 2014)
- комусь дуже напекло голову (10 липня 2015)
- рускій мір — ета ти! (15 вересня 2015)
- найкращий символ єдності й свободи (9 грудня 2013)
бонус:
- суржик як художній засіб (19 травня 2014)