поки не накрав — ще не до іміджу держави, а як вже накрав і будує палац — вже не до іміджу.
навіяно тим простим фактом, що ніхто за кордоном нічого не знає про україну. навіть після євромайдану. після розстрілів просто посеред білого дня в центрі столиці. після збитого москалями над нашої територією боїнґа. після окупації криму. після трьох років цинічної війни на сході україни.
пересічний канадієць, чуючи мою українську, — ба навіть бачачи мене у вишиванці! — з сяючою посмішкою питає мене «рюс?» — і вельми дивується, коли я не розпливаюся в усмішці, а суворо відповідаю «абсолюмон па!»
хз, що з тим робить.
доповнення (21 квітня 2017). уточню, бо не висловився досить повно, і тому не видно всю глибину прірви… коли канадцеві кажеш «ні, не російнин, а українець» — в очах бачиш пустоту. в кращому випадку випливає асоціація «україна — корупція», тоді ти хоч відчуваєш, що назву десь чули.