
дорога
виїхали з дому о 8:30, але оскільки мешкаємо ми на правому березі, аж біля самої окружної дороги — можна сказати, що з києва ми виїхали вже десь по дев'ятій, і попрямували на бровари. маршрут простий: в об'їзд броварів південною окружною, на сумську трасу — і шпарити кілометрів десь двісті, повз прилуки. не доїжджаючи кілометрів з десять до срібного буде поворот ліворуч на сокиринці та тростянецький дендропарк, там ще із двадцять кілометрів від траси власне до селища тростянець.завантаження. мапу маршруту можна подивитися і завантажити на drop.io (файл png; 2,2 мб).

перша ділянка дороги, десь до восьмидесятого кілометра чи трохи більше — хороша, з якісним покриттям і свіжою розміткою. далі гірше: ям немає, але якість покриття "регіональна". на окремій чималій ділянці невеликі поперечні тріщини покриття на швидкості 100+ км/год починають стукати під колесами автівки, і відчуваєш себе машиністом тепловоза: туктук-туктук =)
за броварами йдуть лише дві смуги; населенних пунктів порівняно небагато. загалом дорога комфортна. у вихідні, за хорошої погоди і без порушень швидкісного режиму можна розраховувать на 2,5 години в одну сторону.
тростянецький парк
під'їхавши до тростянця, зупинилися на роздоріжжі під танком, бо пригадали... що в наших гаманцях зовсім немає готівки. зовсім. зробивши «дзвінок другові» й дізнавшись, що вхід до парку вартує 4 гривні, ми повивертали всі кишені. знайшли дві паперових гривні! на щастя, ще 6 грн набралося монетами. наука: не варто покладатися на платіжні карти, мандруючи україною.
парк справді великий. ми вже двічі бували в уманьській софіївці, тож мали з чим порівнювать. в тростянці навіть у вихідний день ми не зустріли екскурсійних табунів та весільних ескортів: найближче містечко, прилуки, все-таки досить далеко, а з києва, чернігова чи сум небагато хто поїде в таку далечінь, щоби лишень поблукать між деревами. тож відвідувачів небагато. асфальтованих доріжок тут немає — і це додає якогось затишку. дуже приємно було роззутися і босоніж погуляти травичкою — вже й не пригадаю, коли робив це востаннє.
важливо: на всій території немає туалетів. зовсім. можливо, не надто велика проблема для більшості, враховуючи невелику кількість відвідувачів і густу рослинність =) але все-таки нецивілізовано.

коротко: парк заснував нащадок українського гетманського роду, іван михайлович скоропадський, у 1833 році, і до кінця свого життя переймався його розбудовою, поступово долучаючи сусідні ділянки, формуючи ландшафтні зони, насаджуючи рідкісні види дерев.
муки творчості
в поїздку я взяв фотокамеру: щоразу маю сподівання, що серед відзнятих кадрів шедеври йтимуть через один. і щоразу розчаровуюся: все-таки ні, фотограф з мене такий собі... дива не трапилося і в тростянці =)по-перше, парк є парк: наживо бачиш красу в об'ємі, око радіє приємним кольорам. клац! і нічого цього нема на знімку — плоска, невиразна, бліда картинка. треба або дыйсно незвичного пейзажу, або дуже завзятого і досвіченого фотографа, щоби відзняти щось справді хороше. додати до цього ще й те, що гуляли ми в розпал дня, під яскравим сонцем, коли контраст між тінями та світлом значно більший за динамічний діапазон (о, терміни пішли) будь-якої сучасної цифрової камери. одним словом... ламер =)
втім, хороших портретів миленької зробив чимало. але ж то світлини радше в сімейний альбом, бо цікаві лише нам.