тому довелося терміново розглядати інші варіанти: пороми з талліна до стокгольма (далеко, 4 кордони), з клайпеди до карлсхамна (дорого, 3 кордони) — і врешті-решт повернутися до варіанту київ – гданськ – нінашамн. на щастя, тут вдалося зарезервувати квитки в polferries туди й назад, одразу ж і оплатив 492 євро онлайн. тепер, якщо у візах відмовлять — гроші пропадуть, і це буде плата за мою недалекоглядність: подавати документи в посольство треба було значно раніше, хоча б за 2 місяці до поїздки.
втім, візи — не єдиний чинник стресу… другий момент — документи на виїзд автівкою за кордон. я вже побігом звітував, що вписаний в техпаспорт в графу «має право керувати», а не як власник. строго кажучи, в таких випадках для проїздку прикордонного пункту необхідно їхати до врер і оформлювати тимчасову посвідку учасника міжнародного руху. проблема в тім, що це день на подачу заяви, близько 600 гривень платежів, і (як виявилося оце сьогодні) до 10 днів на випуск.
йпрст, як так? я ж хочу їхати вже 14-го числа — а нині вже 7-ме!?
втім, усі ті люди, хто звітує в тенетах про власний досвід, і ті, кого я мав змогу запитати про ситуацію — включно з одним службовцем київського врер! — твердять, що через український кордон автівки спокійнісінько пропускають за техпаспортом, в якому водій зареєстрований як особа, що має право керувати тз. тож треба заспокоїтися.
а я нервую.